Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
У міру надходження негативних повідомлень зростала ймовірність того, що з Харієт Ванґер сталося лихо. Ця теорія визначила план пошуків наступної доби.
Масштабне прочісування місцевості через два дні після зникнення дівчини було — наскільки міг судити Мікаель Блумквіст — проведено дуже ретельно і грамотно. Пошуки організовували поліцейські і пожежники, що мали досвід у подібних справах. Звичайно, на острові були важкодоступні ділянки, але його територія все-таки була обмежена, і протягом дня його ретельно перевірили геть увесь. Один поліцейський катер і два катери з добровольцями, наскільки було можливо, обшукали акваторію навколо острова.
Наступного дня пошуки велися вже меншим складом учасників. Цього разу патрулі отримали розпорядження по другому колу прочесати найбільш важкопрохідні ділянки місцевості, а також територію, що зветься Укріпленням, — занедбану систему бункерів, зведену береговою охороною під час Другої світової війни. Того дня обшукали також відлюдні куточки, колодязі, земляні погреби, надвірні споруди і горища селища.
На третій день після зникнення, коли масштабні пошуки припинилися, в службових записах проступало певне роздратування. Ґустав Морелль, звісно, ще не знав, що насправді на той момент досяг у своєму розслідуванні максимуму і більшого йому добитися не судилося. Він почувався розгубленим, вагаючись запропонувати скільки-небудь логічний наступний крок або вказати місце, де слід було вести пошуки далі. Харієт Ванґер зникла у просторі, і почалися майже сорокарічні муки Хенріка Ванґера.
Розділ 09
Мікаель засидівся за читанням паперів аж геть за північ і на Водохреще встав пізно. Прямо перед входом у будинок Хенріка Ванґера стояла майже нова темно-синя машина «вольво». У ту мить, як Мікаель взявся за ручку дверей, її широко розчинив чоловік років п’ятдесяти, що саме виходив з будинку. Вони майже зіткнулися — чоловік, схоже, поспішав.
— Що вам треба?
— Мені треба побачити Хенріка Ванґера, — відповів Мікаель.
У чоловіковому погляді з’явилося розуміння. Він усміхнувся і простягнув руку:
— Ви, мабуть, Мікаель Блумквіст, який допомагатиме Хенріку із сімейною хронікою?
Мікаель кивнув і потиснув його руку. Хенрік Ванґер вочевидь почав поширювати «легенду» Мікаеля, щоб пояснити його перебування в Хедестаді. Чоловік відзначався повнотою, яка виникає як результат багаторічного сидіння в офісі і на нарадах, але Мікаель відразу помітив у рисах його обличчя схожість з Харієт Ванґер.
— Мене звуть Мартін Ванґер, — підтвердив той його здогадку. — Раді вітати вас у Хедестаді.
— Дякую.
— Я деякий час тому бачив вас по телевізору.
— Схоже, всі бачили мене по телевізору.
— Веннерстрьома… не полюбляють у цьому будинку.
— Хенрік про це згадував. Я чекаю продовження історії.
— Він кілька днів тому розповів, що найняв вас. — Мартін Ванґер несподівано розсміявся. — Він сказав, що ви, напевно, погодилися на цю роботу через Веннерстрьома.
Секунду повагавшись, Мікаель вирішив сказати правду:
— Це була вагома причина. Але, чесно кажучи, мені треба було поїхати із Стокгольма, і в Хедестад мене запросили дуже вчасно, як мені здається. Я не можу вдавати, що суду не було, — адже мені доведеться посидіти у в’язниці.
Мартін Ванґер кивнув, раптом ставши серйозним:
— Ви можете подати апеляцію?
— У даному разі це не допоможе.
Товстун подивився на годинник:
— Увечері мені треба бути в Стокгольмі, тому я повинен бігти. Повернуся за кілька днів. Приходьте до нас якось на вечерю. Мені дуже хочеться почути, що відбувалося на суді насправді.
Вони знову потисли один одному руки, і Мартін Ванґер, підійшовши до «вольво», відчинив дверцята. Обернувшись, він гукнув Мікаелю:
— Хенрік на другому поверсі. Заходьте.
Хенрік Ванґер сидів на дивані в своєму кабінеті, на столі перед ним лежали «Хедестадс-курірен», «Даґенс індастрі», «Свенска дагбладет» та обидві вечірні газети.
— Коло входу я стрівся з Мартіном.
— Він помчав рятувати імперію, — сказав Хенрік Ванґер і трохи підняв термос, що стояв на столі. — Кави?
— Дякую, із задоволенням, — відповів Мікаель.