Щоденник злодія

За два роки я став дужим. Тренування, до якого я вдався, схоже на духовні вправи, допомогло мені піднести бідність до чесноти. Одначе я досяг перемоги лише над самим собою. Навіть коли я стикався зі зневагою дітей або чоловіків, то мені самотужки доводилося переборювати лише себе, бо йшлося не про зміну інших, а про зміну самого себе. Моя влада над собою стала великою, але, пануючи в такий спосіб над своєю внутрішньою сутністю, я ставав надто незграбним проти інших людей. Ні Стілітано, ні решта моїх друзів не зможуть тут стати мені у пригоді, позаяк поруч із ними я буду надто заклопотаний власним образом бездоганного коханця. Мої мандри Європою, можливо, додали б мені бодай дещицю хисту, якби я не відкидав щоденних потреб на користь певного роду споглядання. Перед тим, про що я збираюся вам розповісти, я зробив кілька вчинків, але жодного з них я не досліджував з такою пильністю, як своє моральне життя. Я спізнав легке сп'яніння від випадку в Антверпені, коли одного вечора мені вдалося скрутити чоловіка, який завів мене на набережжя. Стілітано з Робером подалися на танці. Я залишився сам, охоплений сумом та ревнощами. На хвильку мені забаглося розшукати обох своїх друзів, але сама думка про пошуки свідчила, що я їх втратив назавжди. Прокурені й галасливі бари, де вони пили і танцювали, були земним утіленням духовного простору, в якому вони перебували, ізольовані,»від мене та від решти світу навіть уранці, коли я міг бачити, ввійшовши до кімнати, як Стілітано, готовий у новий похід, простягує руку в рукавичці, трохи звівши її вгору, а Робер усміхаючись, ледь торкається її, застібуючи на ній кнопку. Я вже не був правою рукою Стілітано.