Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Уже будучи гетьманом Правобережної України, Дорошенко був обраний гетьманом і на лівому березі. Козацька Гетьманщина знову стала єдиною. Але ця єдність тривала недовго. Невдовзі Дорошенку довелося залишити Лівобережжя, щоб боротися з польським наступом та новим гетьманом, якого підтримували поляки. Тим часом московські війська окупували лівий берег. Тепер єдиною надією Дорошенка стали турки. У липні 1669 року султан Мехмед IV надіслав йому нові посадові знаки, у тому числі гетьманську булаву та прапор. Султан брав Дорошенка та його козаків під свою протекцію на тих самих умовах, що й Молдавію та Волощину: в обмін на протекцію вони мали виставляти військо за першим його закликом. Землі, що на них претендував Стамбул, включали не лише козацьку Україну по обидва боки Дніпра, а й руські землі аж до Вісли на заході та Німану на півночі. Це був амбітний план, а умови, здавалося, сприяли зусиллям козаків втілити мрії Хмельницького 20-річної давнини та взяти під контроль усі руські землі Речі Посполитої. Цього разу турки не лише запропонували гетьману знаки влади, а й прислали війська на його підтримку. 1672 року 100-тисячне турецьке військо перетнуло Дунай і за підтримки кримських, волоських, молдавських і тепер уже й козацьких васалів рушило проти польських сил. Вони просунулися набагато далі Хотина, місця вирішальної битви, що відбулася півстоліття тому, й обложили фортецю Кам’янець на Поділлі. Розташована на прямовисній скелі й оточена глибоким яром, вона вважалася неприступною, але впала за 10 днів облоги османами. Невдовзі військо султана обложило Львів. Поляки попросили миру й відмовилися від претензій на Поділля та Середнє Подніпров’я. Дорошенко та його прихильники мали б святкувати перемогу.
Та сподівання Дорошенка не були втілені в життя. Турки взяли Кам’янець та прилегле Поділля під свій безпосередній контроль, а козаки отримали в управління свої старі володіння в середній Наддніпрянщині замість незалежної держави. Продовжувати наступ на Лівобережжя чи на північ, до Волині та Білорусі, ніхто не збирався. Та це був лише початок Дорошенкових проблем. Османи перетворили частину християнських церков на мечеті та дозволили татарам збирати ясир у регіоні, чим спричинили обурення населення. Підтримка Дорошенка зменшувалася з такою ж швидкістю, як і населення Правобережжя, бо місцеві мешканці втікали і на схід, і на захід. Багато людей переселилося на лівий берег, де Москва розправилася з опозиційною козацькою старшиною, поставила лояльного гетьмана та сприяла економічному відродженню краю. Правий берег перетворився на руїну, давши це ім’я цілому періоду української історії.
Відхід Дорошенка з української політичної сцени стало лише питанням часу. Замість того щоб об’єднати Україну під протекторатом Османської імперії, він привів до регіону ще одну силу, що розділила його й виявилася ще більш руйнівною, ніж будь-яка з попередніх. 1676 року, коли московські війська спільно з союзним лівобережним козацтвом наблизилися до столиці Дорошенка Чигирина, козацький гетьман пішов у відставку й присягнув на вірність цареві. Його життя було врятовано, і, як той, хто «побачив світло», він отримав титул воєводи та поїхав на службу до царя у В’ятку, майже за 900 км на схід від Москви. Йому дозволили жити у відставці в селі Ярополче в сучасній Московській області. Одружений із російською дворянкою (одною з їхніх нащадків була дружина Олександра Пушкіна, Наталя), він помер там 1698 року. За іронією долі, земляцтво вихідців з українського Поділля, регіону, що найбільше постраждав від османського правління, принесеного в Україну за допомогою Дорошенка, 1999 року відбудувало маленьку каплицю над його могилою.
Пряме османське панування над частиною України тривало недовго — ця ділянка кордону не мала для турків великого значення, і їм потрібні були ресурси для війни в інших регіонах, зокрема в Середземномор’ї. Поділля повернулося під контроль Польщі того ж року, коли помер Дорошенко. Османи зійшли зі сцени, а московсько-польський кордон по Дніпру, проти якого 1666 року повстав Дорошенко, був відновлений. Козацька держава не зникла повністю, але її територія та автономія, не кажучи вже про незалежність, були різко обмежені — вона збереглася лише в Лівобережній Україні. Козацька земля, що заявила про себе в першій половині XVII століття і змогла зібрати достатньо людських, економічних і військових ресурсів, щоб кинути виклик великим державам у регіоні, не змогла захистити здобутки Козацької революції. Коли справа дійшла до союзів з іноземними державами, козаки перепробували все, починаючи від Криму й Туреччини і закінчуючи Московією, Швецією та Польщею. Жоден із цих альянсів не спрацював — було втрачено не лише єдність козацької України, а й єдність українських земель у цілому. До кінця XVIII століття більшість території України, колись контрольованої Польщею, залишатиметься поділеною між Польщею та Росією. Цей поділ матиме глибокі наслідки для української самосвідомості та культури.