Сплячі красуні

— Ох, Йсусе, ви цього певні? Там же майже півфунта болівійського бойового порошку! Ловелл і Мейнард, вони ж із цим ідуть під суд. Не варто розвалювати цю справу, ми ж за ними ганялися цілу вічність!

— Я зовсім цього не певна, але Клінт вклав цю ідею мені до голови і тепер я не в змозі її викинути. Просто проінвентаризуй там усе, гаразд? Ніхто не збирається скручувати в рурку доларові банкноти й нанюхуватися.

Принаймні не сьогодні.

— Гаразд, — прозвучав голос Лінні настрахано.

— Хто поряд з тим трейлером, де вибухнула метова лабораторія?

— Одну хвилинку, я звірюся з Гертрудою.

Лінні називала свій офісний комп’ютер Гертрудою з причин, які Лайлі байдуже було зрозуміти.

— Криміналісти і пожежники вже звідти поїхали. Мені дивно, що вони полишили місце злочину так швидко.

Лайла не здивувалася. Либонь, у тих хлопців також є дружини і дочки.

— Гм… схоже, що пара жевжиків з ААХ ще неподалік, гасять останні гарячі плями. Не можу сказати, хто саме, маю тільки повідомлення, що вони виїхала з Мейлока об одинадцятій тридцять три. Втім, один із них, мабуть, Віллі Берк. Ви ж знаєте Віллі, він такого ніколи не пропустить.

Під абревіатурою ААХ, що звучала як зітхання, мали на увазі команду волонтерів «Прихисти дорогу», здебільшого пенсіонерів з пікапами. У Три-Окружжі вони також бралися за те, що зазвичай роблять добровільні пожежні бригади, часто стаючи в пригоді під час сезону лісових пожеж.

— Гаразд, дякую.

— Ви що, збираєтеся поїхати туди?

Лінні промовила це лише злегка несхвально, та Лайла не була аж такою втомленою, щоб не вловити підтексту: «Коли все таке зараз коїться?»

— Лінні, якби я мала чарівну паличку «прокиньтесь», повір мені, я б нею скористалася.

— Гаразд, шерифе.

Підтекст: «Не зганяйте на мені зло».

— Вибач. Просто річ у тому, що я мушу робити те, що можу зробити. Слушно гадати, що хтось — цілий гурт людей — зараз працює над цим сонним вірусом у контролю і запобігання захворюванням в Атланті. Тим часом тут, у Дулінгу, я маю подвійне вбивство, і мені треба працювати над ним.

«Чому я все це пояснюю своїй диспетчерці? Тому що я втомлена, ось чому. І тому, що це бодай якось відволікає від того погляду, яким там, у в’язниці, дивився на мене мій чоловік. І тому, що це якось відволікає від тієї можливості — того факту, Лайло, не від можливості, а від факту, і цей факт зветься Шейлою — що твій чоловік, за якого ти так турбувалася, насправді не та людина, яку ти нібито знала.

Аврора, так вони це називають. Якщо я засну, — подумала Лайла, це буде кінець? Я помру? Може бути, як сказав би Клінт. Може, курва, бути».

Ті добродушні пересварки, які завжди між ними траплялися, легкість їхньої співучасті в реалізації планів, приготуванні їжі, виконанні батьківських обов’язків, затишне задоволення, яке вони отримували від тіл одне одного — ці повторювані процеси, сама суть їхнього повсякденного життя разом обернулась на порохню.