Коли курява спаде

— Ну тоді йди постріляй. Візьми з собою Аїра й дай йому зробити пару пострілів.

Стріляючи з рушниці, Соднам Г'ялцен теж не жалів себе. Його не цікавили непорушні мішені, він хотів стріляти по живих цілях. Аїр-молодший дуже швидко повернувся й сказав:

— Соднам Г'ялцен пішов у гори на полювання.

Я спитав, чому він не пішов.

— Це дуже стомлює, — відповів він, посміхнувшись.

— Видно, тебе цікавлять більше тільки зв'язані цілі, — пожартував я.

Аїр-молодший знову посміхнувся.

У горах пролунав постріл — то був дзвінкий голос мого карабіну. Увечері староста надіслав мені гарну дівчину прислужувати в ліжку. У цей період я щодня мав нову жінку, через що серед моїх підлеглих виникло невдоволення. У деяких місцях управителя приймали нарівні зі мною. Він досягнув цього, показуючи всіма способами, що син туси — дурень, тож люди починали приймати його за представника туси, вважали важливою персоною, наділеною владою й повноваженнями. Така його тактика, дійсно, була ефективною, адже він отримував жінок й інші подарунки. Однак він вважав мене занадто дурним. Одного дня я раптом спитав його:

— Ти боїшся Аїра?

— Його батько боїться мене, — відказав він.

— Можливо, колись тобі доведеться його боятись, — зауважив я.

Коли ж він схотів дізнатися від мене щось іще, я знову з пришелепуватим виглядом почав роззиратися на всі боки й говорити про щось інше. Така оглядова поїздка не тільки була приємною, але й давала змогу людині швидко рости. Я знав, коли потрібно прибирати вигляду найрозумнішої людини в світі й лякав таким чином людей, які мене зневажали. Однак коли вони лякались і починали ставитись до мене, як до розумної людини, я відразу ж починав поводитися, як дурень. Наведу приклад. Місцеві старости присилали жінок прислужувати мені в ліжку і я займався з ними коханням у наметі. Усі казали: хіба молодший туси не знає в цій справі міри? Хтось із мого почту пояснив, що молодший панич і є той дурень, якого породила пані китаянка. Соднам Г'ялцен стояв на вході до намету з карабіном за спиною і ніяк не реагував на звуки, що долинали з намету. Таким чином він висловлював мені свою відданість. Аїр-молодший також був мені відданим. Він ходив скрізь із дивакуватим виглядом, однак люди ніби не бачили його. Тому він знав усе, про що говорять «унизу». Я ніколи не розпитував його про це. Однак коли ми переміщалися від земель одного місцевого старости до іншого, у довгих ущелинах та на високих перевалах, на березі річки під палючим сонцем, коли співаки хрипли, а вершники витягувались у довгу вервечку один за одним, Аїр-молодший бив свого коня, під'їжджав до мене й прочищав горло — так він збирався переповідати мені всі ті слова. Почистити горло було для нього початком, потім він байдуже й відсторонено, без жодних емоцій розповідав, хто що сказав. Я часто казав обом хлопцям-прислужникам, що вони повинні стати найкращими друзями. Одного вечора мені не сподобалась дівчина, яку мені прислав місцевий староста, оскільки вона прибрала ображеного вигляду. Я спитав її, чому вона невесела, однак вона не відповіла мені. Я знову запитав, чи їй хтось сказав, що я дурень? Вона, скрививши губи, відповіла: