Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити

Я багато подорожував Америкою і мав змогу познайомитися з десятками людей, які виявили свою «здатність перетворювати мінус на плюс».

Нині покійний Вільям Боліто, автор книги «Дванадцятеро проти богів», виразив цю думку такими словами: «Найважливіше в житті полягає не в тому, щоб максимально використовувати свої досягнення. Це здатен зробити будь-який дурень. Найважливіше полягає в тому, щоб отримувати користь зі своїх втрат. Це потребує розуму. У цьому і полягає різниця між мудрецем і дурнем».

Боліто сказав це після того, як внаслідок нещасного випадку на залізниці втратив одну ногу. Також я знаю чоловіка, який утратив обидві ноги, але — не повірите! — спромігся перетворити цей мінус на плюс. Його звуть Бен Фортсон. Я зустрів його в ліфті готелю в Атланті, штат Джорджія.

Коли я увійшов до ліфта, мою увагу привернув усміхнений і життєрадісний чоловік без обох ніг. Він сидів у інвалідному візку в кутку ліфта. Ліфт зупинився на його поверсі, і він ввічливо звернувся до мене з проханням посунутися вбік і дати йому можливість виїхати. «Вибачте, будь ласка, — сказав він, — що я завдаю вам незручностей», — і при цьому його обличчя осяяла тепла промениста усмішка.

Я вже зайшов у свій номер, а перед очима в мене все ще стояла та посмішка. Я довго не міг заспокоїтися. Я відшукав того життєрадісного каліку і попросив розповісти про своє життя.

«Це сталося у 1929 році, — знов усміхнувшись, почав він. — Я поїхав у ліс по ліщинову лозу, щоб зробити з неї опори для витких бобів на своєму городі. Я завантажив лозою свій „форд“ і рушив додому. Аж раптом одна лозина потрапила під колесо. Машина втратила керування в той самий момент, коли я здійснював різкий поворот. Автівка врізалася в дерево, я випав з неї й пошкодив собі хребет. Мої ноги спаралізувало.

Мені тоді було двадцять чотири роки. Відтоді я не зробив жодного кроку».

У двадцять чотири роки він був довічно засуджений до інвалідного візка! Я поцікавився, як за таких умов йому вдалося зберегти мужність і спокій. Він відповів: «О, я був у розпачі! Я кляв свою долю!» Але з роками чоловік переконався, що постійні нарікання не дають нічого, крім люті. «Врешті я зрозумів, — сказав він, — що як інші люди ставляться до мене уважно і доброзичливо, так і я повинен ставитися з добротою і увагою до них».

Я запитав його, чи вважає він після стількох років, що та аварія була жахливим нещастям у його житті. Він швидко відповів: «Ні, — і додав: — Я тепер майже радий, що так сталося». Чоловік розповів мені, що після того, як подолав шок і обурення, він відкрив для себе новий світ. Він захопився читанням і полюбив літературу. За чотирнадцять років він прочитав близько тисячі чотирьохсот книг, які відкрили для нього нові обрії і зробили його життя надзвичайно насиченим. Він почав слухати гарну музику, і зараз отримує величезне задоволення від симфоній, які раніше примушували його нудьгувати. Але найголовніше, що в нього з'явився час на роздуми. «Вперше у житті, — сказав він, — я зміг неупереджено подивитися на світ і зрозуміти справжню цінність речей. Я почав усвідомлювати, що більшість моїх колишніх прагнень нічого не варті».