Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
Розділ 16
Знайдіть себе і будьте собою: пам'ятайте, що на світі немає другої такої людини, як ви
ереді мною лежить лист від Едіт Олред із Маунт-Айрі, штат Північна Кароліна. «Дитиною, я була дуже чутлива і сором'язлива, — пише вона. — Я завжди мала зайву вагу, а мої пухкі щічки іще додавали мені огрядності. Моя мати була тим іще консерватором і вважала, що людина не обов'язково має гарно вдягатися і виглядати. Вона завжди казала: „Широке вбрання практичніше на відміну від вузького, яке розлазиться по швах“, тож і вдягала мене так. Я ніколи не відвідувала вечірки, ніколи не розважалася, ніколи й нікуди не ходила зі своїми однокласниками після уроків. Я не займалася спортом. Я була занадто сором'язлива. Я відчувала, що не схожа на інших, і вважала себе непривабливою.
Минали роки, я подорослішала і вийшла заміж за чоловіка, який був старший від мене на кілька років. Але й це не змусило мене змінитись. Його родина складалася з урівноважених і певних у собі людей. Вони знали собі ціну. Такою хотіла бути і я. Я щосили намагалася бути подібною до них, та ніяк не могла цього зробити. Усі їхні спроби розворушити мене призводили до того, що я ще більше замикалася в собі. Я стала нервовою і дратівливою. Я уникала всіх своїх друзів. Мій стан настільки погіршав, що я лякалася будь-якого дзвінка у двері! Моє життя не склалося. Я — невдаха. Я боялася, що мій чоловік помітить це, тож як ми були на людях, намагалася виглядати веселою і часто перегравала. Після таких зустрічей я кілька днів почувалася нещасною. Врешті мене охопив такий розпач, що я не бачила сенсу жити далі. Я вирішила накласти на себе руки».
Що ж змінило долю цієї нещасної жінки? Лише одне випадкове зауваження!
«Випадкове зауваження, — продовжувала місіс Олред, — докорінно змінило моє життя. Якось моя свекруха розповідала про те, як вона виховувала своїх дітей. „Я завжди вимагала, — сказала вона, — щоб вони залишалися самими собою“. „Бути самим собою“. Це зауваження змінило все моє життя! Я вмить зрозуміла, що всі мої негаразди спричинені намаганнями грати роль, яка мені зовсім не пасувала!
Я змінилася за ніч! Я стала собою. Я намагалася зрозуміти власну особистість. Намагалася з'ясувати, хто ж я насправді така. Я проаналізувала всі свої плюси й мінуси. Навчилася розбиратися в кольорах і стилях одягу, почала носити вбрання, яке надзвичайно мені личило. Я знайшла нових друзів, стала членом невеликої громадської організації і страшенно злякалася, коли мені доручили зробити доповідь. Але що частіше я виступала, то сміливішою ставала. На все те пішло чимало часу, та сьогодні я щасливіша, ніж будь-коли. Виховуючи власних дітей, я завжди навчала їх тому, чого сама навчилася з власного гіркого досвіду: „Будь-що залишайтеся самими собою“.»
Ця проблема — бути самим собою, — за словами доктора Джеймса Гордона Джилкі, «стара як світ, і вирішення її таке ж універсальне, як і людське життя». А небажання бути собою є причиною численних неврозів, психозів і комплексів. Алджело Патрі, який написав тринадцять книг і тисячі газетних статей про виховання дітей, каже: «Найнещаснішою є та людина, яка прагне стати кимось чи чимось іншим, ніж та особистість, якою вона є за своїм фізичним та психічним станом».
Це пристрасне бажання бути кимось іншим надзвичайно поширене в Голлівуді. Сем Вуд, один з найвідоміших режисерів Голлівуду, розповідав, що найбільші труднощі при спілкуванні з молодими амбітними акторами виникали у нього саме через цю проблему: примусити їх бути самими собою. Вони всі хотіли бути другою Ланою Тернер чи третім Кларком Гейблом. «Глядачам вже знайома гра цих акторів, — не втомлюється повторювати їм Сем Вуд, — і тепер вони прагнуть чогось новенького».
Перш ніж поставити такі стрічки, як «Прощавайте, містере Чіпс» і «По кому подзвін», Сем Вуд багато років працював у сфері торгівлі нерухомістю, готуючи агентів із продажу. Він переконаний, що і в бізнесі, й у кіно існують однакові принципи. «Ви нічого не досягнете, якщо тупо, неначе мавпа, копіюватимете інших людей. Не можна бути папугою. Досвід навчив мене, — говорить Сем Вуд, — що слід якнайшвидше позбуватися людей, які намагаються видавати себе за інших».
Нещодавно я запитав Пола Бойнтона, начальника відділу кадрів однієї великої нафтової компанії, якої найбільшої помилки припускаються люди, що звертаються до нього у пошуках роботи. Хто, як не він, має це знати? Адже він розмовляв більш ніж із шістдесятьма тисячами кандидатів на посади в його компанії і написав книгу «Шість способів отримати роботу». Він відповів: «Найбільша їхня помилка полягає в тому, що вони намагаються видавати себе за інших. Замість того щоб поводитися невимушено і відверто, вони прагнуть давати такі відповіді, які, на їхню думку, хочу почути я. Але це не дає результату, тому що брехуни нікому не потрібні. Як і фальшиві гроші».