Діти Дюни

Стілґар збільшив учетверо січову охорону близнят, але знав, що все це марно. Хлопець скидався на Атріда-тезка`, свого діда Лето. Це впадало в око кожному, хто знав Герцога-першовзірця. Лето був обачним і уважним, так, але це все слід було оцінювати з урахуванням його прихованої дикості, піддатливості до небезпечних рішень.

Ганіма більше нагадувала свою матір. Руде волосся, як у Чані, її розріз очей та її спосіб міркувань при зіткненні з труднощами. Часто казала, що робитиме лише те, що мусить, але, куди б не пішов Лето, вона піде за ним.

А Лето поведе її до небезпеки.

Стілґар жодного разу не подумав про те, щоб звернутися зі своїми проблемами до Алії. А отже, і до Ірулан, яка бігла до Алії геть з усім. Вирішивши так, Стілґар усвідомив: він прийняв можливість того, що Лето правильно оцінив Алію.

«Вона використовує людей беззастережно й безсердечно, — подумав він. — Використовує навіть Дункана. Йдеться не про те, що вона обернеться проти мене і вб’є мене. Вона мене позбудеться».

Тим часом варту було посилено, а Стілґар прочісував січ, як облаченний привид, всюди зазираючи. Його розум постійно кипів від сумнівів, зерно яких засіяв Лето. Якщо не можна покладатися на традицію, то де ж та скеля, до якої можна закотвичити своє життя?

Пополудні у день Собору Привітання леді Джессіки Стілґар приглядався до Ганіми, що стояла разом із бабусею біля входу до січової зали великих зібрань. Було рано, Алія ще не прибула, проте люди вже юрмилися в залі, крадькома кидаючи погляди на дитину та зрілу жінку, повз яких проходили.