Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Кілька хвилин доктор Корнеліус мовчки спостерігав за планетами. Нарешті він глибоко зітхнув та повернувся до Каспіана.

— Що ж, — промовив він, — ось ви і побачили те, що вже не побачить жоден із ваших сучасників… Ви мали слушність, зауваживши, що спостерігати за планетами нам було б краще із Західної вежі, та у цієї вежі є кілька беззаперечних переваг…

Каспіан підвів очі на наставника, утім, обличчя доктора приховував каптур.

— Перевага цієї вежі в тому, що під нами шість порожніх кімнат та довгі сходи, а двері, що ведуть угору, — на запірці, тому підслухати нас буде неможливо.

— І ви зможете розповісти мені те, що до того приховали? — зрадів Каспіан.

— Так, мій принце, — відповів доктор, — але пам’ятайте: розмова наша має залишитися в таємниці.

— Обіцяю вам, наставнику! — поклявся Каспіан. — Будь ласка, далі!

— Що ж, слухайте… Усе те, про що розповідала вам няня, зовсім не казки, а справжнісінька правда. Нарнія — не батьківщина заморців і навіть не батьківщина людей. Споконвіку ці землі були країною Аслана, країною звірів, що вміли говорити, країною наяд і дріад, фавнів і сатирів, гномів і велетнів, богів і кентаврів. Із ними і воював ваш пращур, Каспіан Перший, ватажок заморців! І це саме через вас, через заморців, заніміли ручаї, дерева та звірі, не стало сатирів і фавнів, а ви намагаєтеся винищити навіть саму пам’ять про них! Недарма король забороняє не те що говорити, а й навіть думати про Стародавню Нарнію!

— Якби ж того тільки не трапилось! — забідкався Каспіан. — Хоча я й радий, що все то правда, яка б гірка вона не була.

— Багато хто з вас потайки вважає так само, — зауважив Корнеліус.

— Як дивно ви говорите, докторе: що ви маєте на увазі, коли говорите «з вас»? Зрештою, ви й самі заморець! — вигукнув Каспіан.

— Гм, невже я схожий на заморця? — гмикнув доктор.

— Ну, гаразд, хай ви не заморець, та принаймні людина… — вже не так упевнено зауважив Каспіан.

— Та хіба? — низьким голосом повторив доктор, відкидаючи каптур, щоб Каспіан міг краще розгледіти його обличчя у яскравому місячному сяйві.

І в яскравому місячному сяйві Каспіана осяяла здогадка — зненацька він зрозумів те, що й так немовби впадало в очі й разом із тим вислизало від розуміння, про що він мав би здогадатися ще дуже давно, адже доктор Корнеліус не ховався, а навпаки, увесь час був на виду. За людськими мірками доктор Корнеліус був занадто малорослий, занадто гладкий та носив занадто довгу бороду. І тут дві думки промайнули в голові Каспіана майже одночасно. Одна жахлива: «Він не людина, він гном, справжній гном, і він привів мене сюди, щоб убити!», а друга — радісна: «Адже це чудово, що він гном, справжній гном, нарешті я бачу справжнього гнома!»

— Що ж, ви нарешті здогадалися, — розвіяв залишки сумнівів Корнеліус. — Чи, точніше сказати, майже здогадалися. Бо я гном лише наполовину. У моїх жилах тече і людська кров, від матері. Після поразки у великій битві багато хто з гномів утік, аби потім змішатися з заморцями та до скону прикидатися людьми, голячи бороди та не показуючись на людях без взуття на високих підборах. Я один із тих гномів-напівкровок, і коли ще десь на землі залишилися справжні гноми, вони — закладаюся — безсумнівно нарекли б мене зрадником. Та ніколи за довгі віки не забували ми про наш народ та ті дні, коли Нарнія була вільною, а її мешканці — щасливими.

— Мені так шкода, докторе! — палко скрикнув Каспіан. — Але… але ж не моя в тому провина.

— Я вас і не звинувачую, мій любий принце. Я кажу це тому, що, по-перше, важко носити на серці ярмо спогадів, не маючи можливості поділитися ними з іншим, — моє старе серце береже ті спогади так давно, що воно б зупинилося, коли б я не поділився ними з вами. А по-друге, я сподіваюся, що коли-небудь, коли ви станете королем, ви допоможете нам, бо хоч ви й заморець, та ви на нашому боці, чи не так?

— Так, так, звичайно, так! Але як я зможу вам допомогти? — запитав Каспіан.

— По-перше, ви будете ласкаві до тих жалюгідних залишків мого народу, що ще залишилися на цій землі. А по-друге, ви зможете відшукати вчених магів і чарівників, що спробують пробудити поснулі дерева, якщо тільки вони не заснули навік. Ну, а по-третє, ви можете розіслати гінців і розвідників у найвіддаленіші куточки нарнійських земель, де, можливо, ще збереглися фавни і звірі, що вміють розмовляти, чи навіть мої нещасні родичі!