Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
І тут несподівано Ярро спіткнувся, налетів на Тіурі і міцно вчепився в нього; той похитнувся, але встояв. Та Ярро раптом розімкнув руки, скрикнув — і почувся шурхіт каміння, що покотилося донизу. Це відбулося миттєво. І перш ніж Тіурі обернувся, Ярро вже зник у прірві. Серце юнака мало не обірвалося, і він закляк на місці. Потім опустився на землю і через край зазирнув у розколину.
На своє превелике полегшення і здивування він дивився просто в обличчя Ярро! Тому пощастило вхопитися за гілку деревця, що стирчало з урвища трохи нижче краю стежини, і він висів, вчепившись у неї обома руками. Проте становище його було загрозливим. Ніколи ще не бачив Тіурі стільки жаху в людських очах. Ярро ворушив губами, але не міг видати ані звуку.
— Тримайся міцніш! — вигукнув Тіурі. — Тримайся, я тобі допоможу.
Він трохи посунувся вперед до краю прірви, простягнув руки й ухопив Ярро за зап’ястки.
— Я підтягуватиму тебе нагору, — важко дихав юнак.
— Н-нічого не вийде, не втримаєш, — бурмотів Ярро,
— я заважкий.
— Вийде! Мусить вийти!
— Ні, — простогнав Ярро, — я не розчеплю рук.
Тіурі почав побоюватися, що в нього й направду нічого не вийде: Ярро був важкий, а хлопцеві й самому не було за що зачепитися на вузькому, нерівному краю. Та він сказав:
— Вийде, якщо допоможеш. Спробуй намацати ногою камінь і спертися на нього.
Ярро зашкріб ногами по скелі, шукаючи опору.
— Ні, — вимовив він безнадійно. — Не можу. Мені кінець.
Ярро не наважувався відпустити гілку і ще дужче вчепився в дерево, хоча й було зрозуміло, що довго так він не втримається. Тіурі гарячково шукав вихід. Раптом майнула думка: «Мотузка! Якби в мене була мотузка. О, чекай...»
Хлопець розшморгнув мотузку, якою був підперезаний, але тут-таки збагнув, що це навряд чи допоможе: та була короткою і, схоже, старою... Раптом обірветься.
— Я падаю, — простогнав Ярро.
— Ні, — заперечив Тіурі, — тримайся, тримайся міцніш. іще трішки. Я щось придумаю. — Він трохи поміркував і вигукнув: — Придумав!
Раптом він щось побачив! Уздовж скелі на протилежному боці ущелини тягнувся широкий виступ, десь футів на п’ять нижче верхнього краю. Якщо стати на цей виступ.
— Тримайся міцніш, — повторив він. — Я йду тобі на допомогу.
Тіурі мав перестрибнути через ущелину, але спершу треба було подолати страх. Юнак скинув рясу, аби ніщо не перешкоджало, і стрибнув. Потім, тримаючись руками за край кручі, спустився, став на виступ, повернувся спиною до скелі і поглянув на Ярро, що висів навпроти.
— Ще трохи, — сказав він, — я йду!
З витягнутими руками Тіурі просувався вперед. Він намагався не дивитися вниз. Юнак уперся долонями в протилежну стіну ущелини і став ніби мостом, що з’єднує два боки. Він обережно підсунувся до Ярро.
— Ну от, Ярро, я вже тут. Ставай мені на плечі, я буду тобі опорою.
Ярро кинув на нього дикий погляд. Тіурі підсунувся ще ближче і повторив свої слова.
— А витримаєш? — промимрив той.
— Так, якщо не робитимеш різких рухів. Ну ж бо!
— Ну ж бо, — повторив Ярро.
Він зашкріб ногами, деревце, на якому він висів, загрозливо затріщало. Тіурі відчув одну ногу на плечі, а потім другу — на руці, та, зіслизнувши, знову стала на місце. Тіурі стояв, зціпивши зуби: нога Ярро впиралася саме в поранену руку, завдаючи нестерпного болю. Це було схоже на жахливий сон! Але врешті-решт, звиваючись усім тілом, Ярро таки видряпався на скелю.
— Тепер витягни мене, — попросив Тіурі.
Але Ярро, важко відсапуючись, сидів на стежці і, здається, не чув його.
Тіурі трохи відштовхнувся від стіни і став просто на виступ. Навіть не усвідомлюючи, як це йому вдалося, юнак зумів вилізти нагору і знову перестрибнув через розщелину. Тремтячи від напруги, він опустився на землю поруч з Ярро, який, схоже, ще не оговтався від пережитого потрясіння.
Якийсь час вони мовчки сиділи поруч.
Першим отямився Тіурі. Він підвівся й натягнув рясу, гадаючи, чи помітив Ярро його кольчугу. Але той начебто нічого й не зрозумів.
— Ходімо, — сказав Тіурі, зав’язуючи на поясі мотузку.
Ярро сидів з понуро похиленою головою:
— Йдемо далі? Зачекай трохи.
Тіурі теж хотів би ще трохи посидіти, але внутрішній голос підказував, що їм ліпше продовжувати свій шлях.
— Ну ходімо ж бо, — повторив він, — а відпочинемо пізніше, коли проминемо ущелину.
Ярро подивився на нього своїми дивними, пронизливими очима. Тіурі ніяк не міг збагнути, що так крилося у виразі його обличчя.
— Ти врятував мені життя, — прошепотів він.