Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
Перш ніж отримати цей статус, я пройшов експрес-навчання в нашій Дніпропетровській юридичній академії. Перший збір бійців, які теж пройшли відбір та співбесіду, відбувся 2 травня 2014 року у внутрішньому дворі Дніпропетровської юридичної академії. Нас тоді було сорок чоловік. Одна людина запізнилася і була відразу ж відрахована. Потім — щоденні поїздки на полігон МВС та заняття під керівництвом досвідчених інструкторів. Пролили багато поту, вистріляли багато патронів, зате отримали чимало нових знань та навичок. Вчилися стріляти з різних позицій, у русі, на різних дистанціях, на ходу перезаряджати зброю, правильно переходити дороги й пересуватися по захопленій противником території. Інструктори з Грузії ділилися своїм бойовим досвідом. Щодня, з ранку до вечора, з нами займалися досвідчені інструктори і проводилася ідеологічна робота. Нас, 40 добровольців, переконували в тому, що ми найперші. Що ми — найсвідоміші та найсміливіші представники своєї країни. Що ми — майбутнє української міліції.
Через кілька днів було поставлене наступне завдання. У селищі Межова потрібен був контроль залізничного транспорту, що рухався з Донецького та Луганського напрямків.
Під час смути міліція проявила себе не з найкращого боку, і через те довіра до неї, а особливо до її представників в Донецькій та Луганській областях, була низькою. Тому в Межову підтягнули ще ВОХР від залізниці Дніпропетровська, нацгвардію та наш батальйон. Був складений графік руху потягів та організовані групи патрулювання. У групі зазвичай було два бійці ВОХР, два наших бійці і два міліціонера лінійного відділу. На станції Межова потяги з Донецька та Луганська зупинялися, і підсаджувалася група, яка дорогою до станції Чаплине візуально оглядала пасажирів та перевіряла документи у підозрілих осіб. Така сама процедура повторювалася на потягах зворотного напрямку, якими група поверталася на станцію Межова.
Із числа наших бійців був призначений начальник станції Межова, який координував порядок несення служби групами.
Це відрядження тривало близько десяти днів. Потім надійшла команда згортатися і повертатися до Дніпропетровська. Ми всі з радістю й надією чекали миті, коли зможемо обійняти рідних та близьких, але зробити цього так і не вдалося.
Виїхали вже під вечір. Напрямок — на Бердянськ, та до Бердянська так і не доїхали. На маріупольській розвилці повернули на Маріуполь. На півдорозі очі вже починали злипатися. Вдень відпочивати було ніколи, а кілька годин по нічній трасі хилили на сон. Але нічого. Витримав.
Пізно вночі прибули на злітну смугу міжнародного аеропорту «Маріуполь». Там вже панувало помітне пожвавлення. Обшиті сталевими щитами монстроподібні КамАЗи та стрункі ряди добре екіпірованих бійців батальйону «Азов» чекали на нас. По полю, з охороною та в оточенні репортерів, ходив депутат Верховної Ради Ляшко і голосно підбадьорював бійців. Тиснув руки. Бажав успіху.
Не пам’ятаю точно, о котрій годині надійшла команда: «По машинах!» Почалася операція по захопленню штабу ДНР у центрі Маріуполя. «Халк» та ще один екіпаж «ніссана» залишили в аеропорту. Нам було поставлене окреме завдання. Ми повинні були супроводжувати репортерів каналу «Інтер». Невдовзі з боку міста стали лунати автоматні та кулеметні постріли. Потім почулися вибухи гранат з гранатометів. Було видно заграву з боку центра міста. Незабаром нам у супровід прибув автомобіль, і ми виїхали до міста. Основна частина Маріуполя жила своїм звичайним життям, центр міста був взятий в кільце місцевими міліціонерами, а всередині цього кільця проводилася антитерористична операція. На тротуарах розпласталися бійці підрозділів «Азов» та «Дніпро-1». Головною ціллю був маріупольський штаб ДНР, оточений барикадами. Як згодом з’ясувалося, основна частина бойовиків була попереджена про штурм і вчасно залишила місто. Лишилася невелика група тримати оборону штабу. Їх опір швидко зламали. В розпорядженні бойовиків була примітивна зброя та одна бронемашина БРДМ . Окрім того, на підступах до барикад повсюди були закладені фугаси. Як я вже казав, бойовики були оточені й спочатку чинили деякий опір, але після того як по їхній бронемашині випустили близько пятнадцяти пострілів з РПГ-7 та розстріляли центральну барикаду з великокаліберного кулемета «Утьос», почалася їх втеча. На вулицях затримували всіх підозрілих осіб та проводилися обшуки у всіх прилеглих будинках та дворах. Кілька чоловік сховалися у підвалі будівлі податкової міліції на вулиці Італійській, але скоро здалися. Загалом затримали близько сорока осіб. Репортери повинні були побувати в найгарячіших ділянках та відзняти все найцікавіше. Тому мені пощастило побачити найбільш вражаючі моменти цієї операції.