Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
Кузен Джиммі спускався тоді, хитаючи головою та бурмочучи собі під ніс: «Як вона це робить? Як вона це робить! Я можу писати вірші, але таке… Усі ті персонажі живі!»
Один з них, на думку тітки Елізабет, був занадто живим.
— Той Ніколас Еплґат надто вже схожий на старого Дугласа Корсі зі Шрусбері, — сказала вона. — Я ж просила не вставляти жодних наших знайомих.
— Але ж я ніколи навіть не бачила Дугласа Корсі.
— У житті цей персонаж — він. Це помітив навіть Джиммі. Маєш його викреслити, Емілі.
Однак Емілі вперто відмовилась «його викреслити». Старий Ніколас був одним з найкращих героїв її книги. А вона цією книгою була поглинута. Її написання не було для Емілі захопливим обрядом, яким було створення «Торговця мріями», але це також її зачаровувало. Вона забувала про все, що її дратувало й не давало їй спокою, пишучи свою книгу. Останній розділ був завершений того самого дня, коли з ноги тітки Елізабет зняли шини і її віднесли у зручне крісло в кухні.
— Що ж, твої оповідання допомогли мені, — визнала вона. — Але я невимовно рада знову бути там, де можу контролювати всі найважливіші події. Що ти робитимеш зі своєю книгою? Як хочеш її назвати?
— «Трояндова мораль».
— Не думаю, що це гарна назва. Не знаю, що це означає, та й ніхто не знатиме.
— Це не має значення. Це назва книги.
Тітка Елізабет зітхнула.
— Не знаю, в кого ти така вперта, Емілі. Певна лише, що не в мене. Ти ніколи не приймаєш порад. І жоден з родини Корсі після видання книги з нами більш не заговорить.
– Її не видадуть за жодних обставин, — похмуро озвалась Емілі. — Її повернули, «проклявши слабкою похвалою».
Тітка Елізабет ніколи раніше не чула цього виразу й вирішила, що це Емілі його вигадала через свою нечестивість.
— Емілі, — суворо мовила вона, — Я не бажаю більше чути подібних слів з твоїх вуст. Я більш ніж упевнена, що це слово ти підчепила в Ільзи — та бідолашна дівчина так і не змогла перевиховатися від часів дитинства — і її не можна звинувачувати в тому, що вона не підлягає нашим звичаям. Але Мурреївна з Місячного Серпа не повинна лаятись.
— Це лише цитата, тітко Елізабет, — слабко відказала Емілі.
Вона втомилася — втомилася потроху від усього. Було Різдво, і перед нею простягалася довга похмура зима — порожня зима, безцільна зима. Ніщо не здавалося вартим уваги та зусиль. Навіть пошуки видавця для «Трояндової моралі».
Та що б там не було, вона дбайливо переписала її та відіслала. Її повернули. Вона знову відсилала свою книгу — тричі. Її повернули. Тоді Емілі її надрукувала — рукопис був уже дуже пошарпаним — і знову надіслала. Всю ту зиму і все літо вона терпляче викреслювала прізвища зі списку можливих видавців. Важко й згадати, скільки разів вона передруковувала свою книгу. Це вже здавалося якимось злим жартом.
Найгіршим виявилося те, що всі мешканці Місячного Серпа про відмови знали, і досить важко було витримати їхні підбадьорювання й обурення. Кузен Джиммі так злився через кожну наступну відмову, що цілий день після того не їв, і вона ніяк не могла його розвеселити. Якось вона навіть подумала про те, щоб надіслати книгу панні Роял і попросити її як особу впливову про допомогу. Але Мурреївська гордість переважила. Зрештою, восени, коли книгу повернув останній видавець із її списку, Емілі навіть не розпечатала посилку. Вона лиш із презирством поклала її до ящика свого письмового столу.
— Це кінець — і книги, і всіх моїх мрій. Використаю цей папір для своїх карлючок. А поки що спиню свій вибір на спокійному існуванні, як у каструлі.
Принаймні, редактори журналів були люб’язнішими за книжних видавців; як обурено заявив кузен Джиммі, вони мали клепку в голові. Доки її книга марно чекала свого часу, кількість журналів, що хотіли друкувати її оповідання, щоденно зростала. Довгі години вона просиджувала за своїм письмовим столом, насолоджуючись не лише роботою, а й популярністю. Однак у всьому цьому відчувався легкий присмак невдачі. Вона ніколи не зможе здійнятися вище омріяною альпійською стежиною. Славне місто, яке, власне, й було шляхом до вершини, не для неї. Існування каструлі! Ось і все, чого вона досягла. Займалася тим, що тітка Елізабет вважала ганебно простим.
Панна Роял відверто написала їй про її занепад.
«Ти занурюєшся в рутину, — Емілі, — застерегла вона, — це рутина самовдоволеності. Повага тітки Лаури та кузена Джиммі погано впливає на тебе. Ти маєш бути тут, де тобі забезпечать необхідні подряпини та укуси».