Без крові. Така історія

— Отже, як я вже казав вам, відступ — то у певній мірі перемир’я.

— Але ж це неможливо. На п’яти нашим наступали австрійські війська і німецькі терміти, що блукали шляхами, перерізуючи їх для тих, хто відступав, крім того, були ще й італійські тилові війська, що ще продовжували боротьбу.

— Це було цілковите божевілля, — прокоментував він.

— Розкажіть, — просив я.

— Абсолютне божевілля, — повторив він.

Чоловік видавався втомленим. Я нахилився і, діставши із сумки ще одну пляшку коньяку, поставив її на стіл: так уже повелося протягом нашої чудернацької бесіди. Я подумав, що можна було б спитати, де він, власне, перебував, коли відбувалася битва при Капоретто. Про те, що я ставитиму особисті питання, ми не домовлялися, та на столі вабливо стояла повнісінька пляшка коньяку, і мені здалося, що вона заслуговує на особливу ціну. Він зберігав мовчання, і лише коли я вдруге запитав його, чи не хотів би він розповісти, де сам був тими днями, він промовив:

— Ви мене за яйця схопили, професоре. Ставлячи такі питання.

— Я роблю це задля мого сина.

— Та досить вже про вашого синочка, бо ж до вашого сина всім по цимбалах, ви що, не розумієте? Історія з вашим малим — то крапля в морі, ви стільки років уже шукаєте краплю в морі. Ну, що ви ще хочете знати, щоб переконатися в його невинуватості чи провині? У тримільйонному морі наброду є щось важливе? Що важить більше?

Я потягся за пляшкою, щоб узяти її, і в мого співрозмовника в очах промайнула туга. Туга і роздратування. Я забрав руку і чоловік узяв пляшку. Зірвавши зубами стрічку і корок, він відкрив її. Не пив. Дивився на пляшку. Потім поставив її на стіл, проте й досі продовжував тримати її рукою. За мить, трохи схиливши пляшку в мій бік, подивився мені просто у вічі. Чоловік говорив, не обриваючи розповіді навіть для того, щоб зробити ковток коньяку. Голос у нього був злий і монотонний.