Без крові. Така історія
- Автор: Барикко Алессандро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-2788-7
- Переводчик: Роман Скакун
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Без крові. Така історія». Краткое содержание книги:
Ніна, головна героїня книжки «Без крові», усе своє життя шукає тих, хто вбив її сім'ю. Шукає і вбиває. І ось вона знаходить останнього. Але тут замість помсти приходить інше почуття…
Дія роману «Така історія» починається в 1903 році, з історичних перегонів Париж-Мадрид, і закінчується в 1950-му не менш історичною гонкою «Міллє Мілья». Але перегони — це тільки фон. Головний герой роману Ультімо Паррі ремонтує автомобілі й продає роялі, кохає й воює на полях Першої світової, ще до Америки і повертається назад, узагалі робить те, що робили люди в навіженому XX столітті…
Жінка підійшла зовсім поруч, була вже за спиною у Кабіріа, продовжуючи продиратися крізь натовп. Тож Ультімо нарешті розчув, що саме вона бурмотіла: «Мій синочок».
— Де твій син? — спитав Ультімо.
— Синочку мій…
— Де він? Чуєш мене? Де твій син?
Нарешті, вона помітила хлопця. І промовила:
— Я загубила свого синочка.
Ультімо кивнув головою, показуючи, що він зрозумів її.
— Ми знайдемо його, — відповів. — Де ви залишили дитину?
Вона сказала, що то хлопчик. Йому чотири рочки.
— Ходи сюди, — прокричав Кабіріа, вдягнений у свій елегантний костюм, — йди сюди, поки нас не помітили.
— Зачекай, — відповів Ультімо. Потім повернувся до капітана поцікавитись його думкою. Той підійшов до жінки і спитав, де вона бачила хлопчика востаннє.
— Ви телепні! — закричав Кабіріа.
— Не знаю, — відповіла вона, — ми йшли за вантажівкою із солдатами, а потім машина зупинилася, я пройшла вперед і більше його не бачила. Йому чотири. Він у зеленому светрі.
Вони озирнулися довкола, видивляючись малого в зеленому светрі. Та це неначе голка у копиці сіна. Капітан показав жінці на військову вантажівку, яка стояла позаду метрів за п’ятдесят, і спитав, чи то та сама вантажівка.
— Я загубила свого синочка, — знову промовила жінка.
— Малоймовірно, що це та вантажівка, — мовив капітан, — треба спробувати повернутися ще далі.
— Та вам що, геть клепки повилітали? — знову взявся горлати Кабіріа. — Трясця вам, тут усе військо зараз накладе головою, а ви в ньому малого шукати збираєтесь. Та що з вами в біса таке? Нам тікати треба, а з цим малим ми не вліземо. Ви хочете врятувати свою шкуру, чи ні?
Та в той час, як Кабіріа драв горлянку, Ультімо спала на гадку дивна думка: що пошуки малого стосуються кожного, а отже, можливо, він втілює для всіх новий початок. Хлопець подумав, що якби лишень їм удалося об’єднати матір і сина, то все б тоді стало на свої місця, немов коли знаходиш краєчок нитки, за який потім розплутується весь клубок. Їхня помилка полягала в тому, що вони нервово борсалися в тенетах, замість того, щоб відновити порядок у всесвіті, розпочавши все заново там, де все сплуталося. У його уяві постала та сама мить, коли дитячі пальченята висковзнули з материної долоні, і це був безсумнівний початок усього, то була найперша рана з усіх ран, помах крил, з якого розпочалася буря, тріщина, що розколола цю землю.
— Ми пошукаємо малого, — відповів Ультімо Кабіріа.
— Ти навіжений. Сам йди його шукати, а я пішов у човен, — гримнув хлопець, не тямлячи себе з люті.
— Нікуди ти не підеш, а чекатимеш на нас на цьому самому місці. Будь ласка, — відповів Ультімо і поглянув другові у вічі, аби прочитати його наміри. Кабіріа, ховаючи очі, закивав головою. Ультімо не зводив з хлопця очей, щоб переконатися, що до нього дійшло. Тоді капітан витяг офіцерського пістоля і тицьнув у Кабіріа.
— Постав наплічника, — промовив він. Кабіріа не втямив. — Віддай, кажу. Це для певності, що ти не накиваєш п’ятами. — Кабіріа не йняв віри в те, що коїться. Проте капітан говорив цілком серйозно. — Наплічник, — мовив він. Хлопець стягнув рюкзак з плечей і кинув додолу. Капітан підняв торбу. — Чекай нас тут, — промовив.