Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
Отож якоюсь мірою він уже знав про все те, що я йому сказав. Він відразу вхопив суть. Інші доходили до цього розумом, перетравлюючи почуте так повільно, як пітон перетравлює пацюка, доходили в стані розумового збудження. Голкрофт знав це інтуїтивно.
Все це було набагато важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Бо ж і Райх, і Флейшман, і я сам, і брати Грау були мислячі люди. Досліджуючи світ свідомості, ми не могли позбутися звички застосовувати розум, а це призводило до марних витрат часу. Так само гає час армія, коли нею командує генерал, який нездатен діяти, попередньо не заготувавши документів у трьох примірниках і не проконсультувавшись про все із штабом.
Голкрофт був своєрідний "медіум". Це не те, що медіум у спіритів, хоча зв'язок тут досить тісний. Його сферою був не "дух", а природне чуття. Першого ж вечора ми "ввімкнули" його в наш телепатичний ланцюг: його "внутрішнє вухо" було природно настроєне на нас. І між п'ятьма нами спалахнула нова іскра надії. Чи не зможе цей чоловік заглибитись у свідомість далі, ніж ми? Чи не зможе він викрити потаємні наміри паразитів?
Наступні три дні ми, майже не виходячи, провели в нашому будиночку – навчали нових учнів усього того, що знали самі. Справу полегшували наші телепатичні можливості. Але ми зрозуміли й те, що знехтували одну з найважливіших проблем феноменології. Коли ви переконуєте людину в тому, що протягом усього її життя в неї було хибне уявлення про саму себе, то це викликає в неї таку саму стривоженість, як, наприклад, коли б ви дали їй мільйон фунтів. Це все одно, що дати чоловікові, який не має успіху в жінок, владу над цілим гаремом. Та людина несподівано для себе побачить, що може дуже легко "увімкнути" той чи той поетичний настрій – так само легко, як і відкрутити водогінний кран, що може розпалити свої емоції, сказати б, до білого гарту, її шокує усвідомлення того, що їй вручили ключ до величі: що у всіх так званих "великих людей" лише проблискували ті сили, якими вона тепер володіє до повної повні. Але протягом усього свого життя вона була дуже скромної думки про себе. Її давня особистість усталилась впродовж тридцяти чи сорока років. Вона не хоче зникнути за одну ніч. Проте нова особистість теж винятково сильна. І людина стає ареною боротьби між тими двома особистостями. І, намагаючись відновити душевну рівновагу, витрачає величезну кількість енергії.
Голкрофт, як я вже казав, був винятковий учень. Інші четверо мали набагато розвинутіші особистості і були позбавлені реального відчуття небезпеки: зрештою, ми ж, мовляв, витримали напад паразитів, то чому ж вони не витримають?
Я не звинувачую цих чотирьох. Так і мало бути. У кожному університеті більшою чи меншою мірою виникає та сама проблема: студентам їхнє нове життя здається таким чарівним, що вони не хочуть марнувати час на тяжку працю.
Усім нам п'ятьом довелося докласти чималих зусиль, щоб змусити Флемінга, Філіпса, Ліфа й Ебнера дотримуватися дисципліни. Їх повсякчас треба було тримати в полі зору. Нові ідеї сп'янили їх: їхні свідомості були такі збуджені, що їм хотілося плескатись, як ото діти в річці. Тоді, коли їм треба було читати Гуссерля або Мерло Понті26, вони починали згадувати дитинство чи минулі любовні пригоди. Ебнер кохався в музиці і знав усі опери Вагнера напам'ять. Варто було лише на хвилю залишити його на самого себе, як він тут-таки починав наспівувати якусь тему з "Кільця Нібелунгів" і відразу ж поринав у пасивний екстаз. Філіпс мав у собі донжуанські нахили. Коли він починав згадувати про свої любовні походеньки, то атмосфера аж гула від сексуального напруження, і всі ми змушені були відриватися від роботи. На захист Філіпса мушу сказати, що його любовні пригоди завжди були пошуком, а знайти те, що він шукав, йому не вдавалось; тепер його пошук несподівано закінчився успіхом, але одірватися від минулого відразу він не міг.
На третій день після нашого прибуття на базу No 91 Голкрофт підійшов до мене і сказав:
– У мене таке відчуття, неначе ми дуримо самі себе.
Передчуваючи якусь невиразну загрозу всім нам, я запитав, що він має на увазі.
– Я й сам добре не знаю,– сказав Голкрофт,– але коли, тренуючись, пробую вловити довжину їхньої хвилі (він мав на увазі паразитів), то відчуваю там бурхливу діяльність. Вони щось замишляють.