Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
Це розв'язало одну з головних наших проблем: відтоді ми вже могли ходити та їздити без надокучливого супроводу десятка вертольотів з журналістами.
База No 91 була далеко не таким затишним місцем, як директорський блок Англо-Індійської уранової компанії. Нашим житлом був збірно-розбірний будинок типу "Ніссен", який поставили за день до нашого приїзду – у ньому було не набагато краще, ніж у добре вмебльованому бараці.
Коли ми приземлились, нас зустріли п'ятеро чоловіків: Флемінг, Філіпс, Голкрофт, Ліф і Ебнер. Їм було років по сорок, не більше. Голкрофт – рожевощокий чолов'яга, зростом понад шість футів, з блакитними очима, мало чим нагадував ученого. Побачивши його, я засумнівався в тому, що він може бути придатний для нашої справи. Решта справили на мене найкраще враження: розумні, стримані і з тонким почуттям гумору.
Ми всі посиділи за чаєм з командуючим бази і начальником служби безпеки. Обидва – типові військовослужбовці: досить інтелігентні, але дещо обмежені (начальника служби безпеки цікавило, яких заходів ми збираємося вжити проти цатогванових шпигунів). Я спробував розтлумачити їм, що нам загрожує не ворог, який нападає на тебе спереду чи ззаду, а той, хто засів усередині кожного з нас.
Вони спантеличено подивилися на мене, а генерал Вінслоу (начальник бази) мовив:
– Ви, мабуть, хочете сказати, що істоти ці – щось на зразок мікробів, які пробралися в кровоносну систему?
Я відповів, що так, ці істоти справді схожі на мікробів, і відчув, що їх цілком задовольнила моя відповідь, хоча начальник служби безпеки став обмірковувати, чи не придадуться тут засоби дезинфекції.
Після чаю ми забрали п'ятьох нових "рекрутів" до нашого будиночка. Я прочитав у свідомості начальника служби безпеки, що під бетонною підлогою будиночка за його наказом було вмонтовано кілька вібраційних мікрофонів, тому, ледве-но переступивши поріг, я подумки познаходив їх і вивів із ладу. Мікрофони, звісно, були встановлені в самому бетоні на глибині одного дюйма і зіпсувати їх, не зламавши підлогу, теоретично було неможливо. Протягом усього наступного тижня, зустрічаючись із начальником служби безпеки, я перехоплював його спантеличений і водночас підозріливий погляд.
Вечір ми провели разом з п'ятьма нашими новими "рекрутами", пояснюючи їм ситуацію. Насамперед ми роздали їм фотокопії "Роздумів над історією". Далі я коротко розказав їм про свій власний досвід боротьби з паразитами. Мою розповідь було записано на магнітофонну стрічку, щоб пізніше вони могли прослухати її знову, якщо виникнуть запитання. Я процитую зараз останні речення магнітофонного запису, бо саме в них чітко сформульовано характер проблеми, що стояла перед нами:
"…Отже, ми вважаємо, що людина може побороти ці створіння за допомогою знань і практичних навичок у галузі феноменології. Ми знаємо також, що їхня головна сила в здатності вивести свідомість із рівноваги (перед цим я вже сказав, що Абхотовий блок зруйнували ми). Це означає, що нам треба навчитися протистояти їм на будь-якому психічному рівні.
Але це ставить перед нами нову проблему, яку треба розв'язати якнайшвидше. Ми дуже мало знаємо про душу людини. Ми не знаємо, що відбувається, коли людина народжується і коли вона помирає. Ми не уявляємо собі взаємин між людиною, з одного боку, і часом та простором, з другого.
Найбільшою мрією романтиків дев'ятнадцятого сторіччя було бачити людину схожою на бога. Тепер ми вже знаємо, що ця мрія здійсненна. Потенційні сили людини такі величезні, що ми й уявити не можемо. Бути богоподібним означає вміти керувати обставинами, а не бути їхньою жертвою. Але повне керування обставинами неможливе доти, доки багато питань залишається без відповіді. Якщо людина йде з піднятим до неба обличчям, її легко заманити в пастку. Доки ми не зрозуміємо глибинних підвалин нашого єства, доти ці паразити матимуть змогу нападати на ці підвалини й знищувати нас. Наскільки я знаю, паразити в цих питаннях такі самі невігласи, як і ми, але ми не можемо ризикувати, покладаючись на їхнє невігластво. Ми повинні пізнати таємниці смерті і простору та часу. В цьому єдина запорука того, що нам удасться здобути перемогу".
На мій подив (і радість) Голкрофт виявився найкращим з усіх моїх учнів. Вираз дитячої безневинності віддзеркалював усю його сутність. Він виріс у сільській місцевості. Виховували його дві неодружені тітки, віддаючи йому всю свою любов. Хлопчикові добре давалися природничі науки в школі. Він був великодушний, життєрадісний, урівноважений. Завдяки сприятливим обставинам свого дитинства, він зберіг ці якості і в зрілому віці. Як психолог-експериментатор, він не хапав зірок з неба: у ньому не було того нервового завзяття, яке робить із науковця першорядного вченого. Але що важливіше, у ньому була здатність невимушеного інтуїтивного пристосування до природи. Він володів своєрідним духовним радаром, інакше кажучи, не переймався клопотами повсякденного життя та побуту, вони його мало обходили.