Зоряні мандри капітана Небрехи
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зоряні мандри капітана Небрехи». Краткое содержание книги:
Але коли вони стартують одночасно, то мчать до фінішу наввипередки.
І от уявіть собі чорне зоряне небо з чорним велетенським колом. І ось коло починає ледь помітно синіти… Невдовзі над вами спалахують сині, блакитні, фіолетові, зелені, помаранчеві і жовті сонця… А небо міниться в усіх розмаїтостях неймовірних кольорових сполук.
Коли ми з Азимутом нарешті прибули на Землю, спалах світила Таоті вже давно забувся.
Отож, коли я про нього заговорив, всі почали кривитися, ніби я їх почастував кислицями:
— Та ми це давно знаємо! Нам той спалах ще сто двадцять сім років тому набрид! Що за манери у цих невихованих навігаторів — повертатися бозна через скільки століть і розповідати давно відомі речі! І коли вже заборонять оті осоружні космічні мандри?
Я тільки й спромігся довести, що час вже списати на перетопку механічного МОПСа-ЗМ разом з його приятелем МЕРом-2>5.
З того часу я не звертаю на кабінетних розумників жодної уваги. Навіть не дивлюся в їхній бік. Хай собі патякають про недоцільність космічних подорожей. Я знаю своє. Я знаю, що як спалахне понаднова зірка, треба лаштуватися в дорогу. Хто-хто, а я відаю, що зірка не спалахне без технічного втручання високорозвиненого інтелектуала.
Подумати страшно, що сталося б, якби, замість мене, на планету двоголових потрапив кабінетний теоретик, далекий від космічної практики!
Без сумніву, він безповоротно втратив би єдину голову…
Капітан Небреха й не помітив, як перейшов до теоретизувань.
— Капітане, — делікатно зупинив його я, — хай вас скривдили, але ж хіба це підстава вішати свій власний портрет догори ногами?
— А чому б ні? — хитро примружився Небреха. — Адже в порожнистій планеті я фотографувався, стоячи на підлозі, яка насправді була стелею!
Головний редактор журналу для юнацтва “Навколо Всесвіту” люто гортав мій пухкий рукопис.
— Навіщо вас, мій надто здібний колего, посилали?
Коли редактор отак нещадно громив когось, він завше переходив на надзвичайно ввічливе “ви”.
У ці хвилини марно було б шукати чемнішої і вихованішої людини.
— Дозвольте, добродію, потурбувати вас, певно, недоречним у даній ситуації запитанням, — шпетив він мене добірними зворотами. — Дозвольте запитати, яке у вас було завдання? Будьте такі ласкаві і погодьтеся зі мною: вам було дано завдання привезти сто рядків інтерв’ю плюс п’ятдесят рядків запасу. А ви чим зволили порадувати старого редактора? Цілою документальною повістю! Цікаво, колего, де ви усе це надрукуєте? Із глибокою скорботою мушу вам сповістити: тільки не в нашому найпопулярнішому на всіх планетах Сонячної системи журналі!
Що мені лишалося? Єдине: заснувати нову захоплюючу галузь галактології — небрехознавство.
Що, як бачите, і було мною сумлінно зроблено.
НАРОДЖЕННЯ АДАМА
Із спогадів штурмана Азимута
Фантазія-жарт
Одного незабутнього вечора (і майте на увазі, що це абсолютно об’єктивне визначення, а не просто літературний прийом) капітан далекого міжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своїх незліченних скарбів.
Робота ця копітка, вимагає виняткової уваги і зосередженості. Тому, звичайно, галактичному мандрівникові було не до мене.
Як людина і друг капітана, я розумів його. Треба ж колись навести у садибі зразковий музейний лад! Але як єдиний представник небрехознавства — не мав права вибачити цього злочинного для молодої науки розбазарювання дорогоцінного часу.
Хіба ж не міг він проінвентаризувати своїх унікумів після мого від’їзду?
Я нервово міряв кроками з кутка в куток вітальню, з відвертим незадоволенням спостерігаючи цю нескінченну сізіфову працю. Та тут же роботи на рік для чортової дюжини досвідчених експертів! А небрехознавство в моїй особі нетерпляче чекає нових захопливих пригод. А капітан мовчить, мов зіпсований гучномовець!
Та Небреха ніби прочитав мої понурі думки. Він на мить одірвався від реєстрації і розсудливо порекомендував:
— Молодий чоловіче, замість відволікати мою увагу оцим імпровізованим хатнім марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цікавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мій штурман Азимут накидав звіт про нашу першу спільну подорож. Пам’ятаєте, я колись побіжно згадував про навкологалактичні мандри? То оце про них. Ех, якби я тоді запізнився хоч на день…