Лікарня на відлюдді
- Автор: Волков Олексій Михайлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: TOB «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-61-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Лікарня на відлюдді». Краткое содержание книги:
А як же детективний сюжет? — запитаєте ви. Далебі Маестро, він на те й маестро, аби за жодних обставин не відступити від обраного шляху. Цей детектив, чи то пак трилер у його виконанні не менш віртуозний, як і всі попередні!
— Чи не будете ви такі люб'язні скомандувати дівчатам, щоб знайшли пачку історій за жовтень минулого року?
— Зараз. А вам навіщо?
— Деякі дані вибрати потрібно. Може, я із собою візьму, щоб вам тут не заважати? — запитав Олег.
— Ні, — категорично заявив Маценко. — Ви знаєте, вони мають зберігатися тут, я за цим слідкую...
З історії хвороби Якимчука, яка мала всередині лише два листки, Олег не довідався нічого нового. Судячи з записів Голоюха, гангрена лівої стопи зайшла у нього далеко. Хворого готували до операції, на яку той, виходило так, до останнього моменту був згоден. Його оглядав анестезіолог, готуючи паралельно до наркозу. За всіма правилами був оформлений передопераційний висновок. А наступний запис свідчив про те, що хворий, будучи в операційній, категорично відмовився від операції, хоча його поставили до відома про смертельну небезпеку цього рішення для себе. Усе. Виписали Якимчука цього ж дня. Згідно із записом — узятий родичами для лікування в іншому закладі. Що ж могло так несподівано вплинути на зміну настрою цього загадкового Якимчука, який поступив до Тачанівської лікарні, коли його майже тезка, зійшовши з поїзда, ловив на привокзальній площі продавця риби?
Маценко знову якось підозріло глянув на хірурга, що примусило Олега скласти історії та зав'язати пачку.
— Дякую. До побачення.
Із власного досвіду Олег знав, що подібне явище має обмежений перелік причин. Найчастіше, це якісь непорозуміння між лікарем (або персоналом загалом) і хворим. Щось не сподобалося, назрів конфлікт — тоді й вирушає пацієнт до іншого закладу, намагаючись знайти краще ставлення. Але, як правило, це стається набагато раніше — хворий, якому щось не подобається, не доходить до операційної. Та й Медвідь із Голоюхом не ті люди, які могли би скривдити якимось чином пацієнта. Хоча, причина може критися і в самому хворому — якийсь такий... майже бомж. Такому іноді важко догодити. Такі здатні на непередбачені вчинки. Але гляди, навіть родичі кінець-кінців знайшлися... Може, вони вплинули на такий поворот справ?
Олег навіть не зауважив, коли почав справді перейматися тим, що кілька днів тому вважав повною нісенітницею та безглуздям.
В ординаторській хірургічного відділення з'явилася нова людина в погонах, щоправда, цього разу в міліцейських. Капітан районного відділку міліції Іван Панчишин виглядав збудженим та змоклим. Знявши кашкета, він опустився на перший-ліпший стільчик і промовив:
— Вітаю, Валентине Івановичу...
Ліда ще перебувала під враженням попереднього «гостя», тому підозріло поглядала на капітана.
— Вітаю! — відповів Беженар. — Що сталося? Ти чого такий мокрий?
— Та ну його... День сьогодні — це щось із чимось. Он, клієнта тобі привіз.
— Хворого, тобто?
— У сусідньому районі втеча з КПЗ. Зранку по області перехват оголосили. Он, щойно зловили мужика. Завал — ну, як у кіно — зі стріляниною. Короче, лежить у машині.
— Що, вогнепальне?
— Та де там! Стрибав із плит — три метри висоти. Тікав так.
— Ти ж кажеш — стріляли.
— То ще варта. Промазали... Йому якимось чином наркоту передали. Ну, він як вколовся — так і дременув, не дивлячись на перепони. Псих...
— Що, Лідуню, ходімо? — підвівся Беженар. — Глянемо хворого. Нічого страшного, він також хворий. А от капітан нас охоронятиме, — і лікар жартома посмикав Панчишина за ремінь.
Міліцейський УАЗ стояв задом до дверей корпусу, вже розчинений. Біля нього курили двоє сержантів у бронежилетах із автоматами. Ще один сидів усередині поруч із пораненим. На підлозі лежав неголений чоловік у сірій робі; у нього була неприродно підігнута нога. Беженар запхався до нього в УАЗ і запитав:
— Ви мене чуєте, шановний? Вас привезли до лікарні. Я — лікар. Я до вашої ноги подивлюся, добре?
— Добре... — пробурмотів упійманий.
— А ви нічого не викинете?
Беженар, потягнувши штанину догори, оглянув ногу. Поранений застогнав.
— Відкритий перелом гомілки, обидві кістки, — сказав Беженар. — Госпіталізувати його треба, — останнє призначалося ГІанчишину. — Скелетний витяг, а можливо, і операція.
— Н-да-а... — пошкріб капітан голову. — Ну що ж, залишимо з ним охорону, як належить.
Олег увійшов, не стукаючи, до хірургічного кабінету і приземлився на тапчан.
— Доброго дня-а... — з деяким здивуванням і неабияким інтересом протягнула Валентина. — Новий доктор уперше у нас в кабінеті!
— Який же я новий? — заперечив Олег. — Я вже повністю прижився. Іноді здається, що тут усе життя і працював. Навіть до специфіки вашої звик.