Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Вояк Шапіро тікає з окопів у першому ж бою. Біжить щодуху подалі від стрілянини, нічого навколо не помічаючи. Аж тут його зупиняє гучний оклик:
- Стояти, скотино!
Шапіро виструнчується і, заїкаючись, намагається пояснити:
- Па-па-па-не по-по-по-ручнику!…
- Який поручник! Тобі що, повилазило? Ти що, лампасів не бачиш? Перед тобою генерал!
- Це ж треба! - дивується Шапіро - Так далеко від фронту забіг!
* * *До звичаїв Австро-Угорської монархії входила особиста аудієнція з цісарем не тільки новопризначених чиновників високого рангу і армійських командирів, а й військових фельдкуратів (священиків) та рабинів.
І от на черговій, як зараз кажуть, презентації престарілого Франця Йосипа підводять до єврея, призначеного гарнізонним рабином у Станіслав. Цісар ставить йому стереотипне запитання:
- У вас є діти?
- Хвалити Бога, Ваша величність.
- Сини серед них є?
- Хвалити Бога, п’ятеро, Ваша величність.
- А чи хтось із них служить у моєму війську?
- Хвалити Бога, жоден, Ваша величність.
Від авторів: а то вже, власне, не анекдот, а реальна оповістка. На початку 20-х років минулого століття якийсь заїжджий єврей з Галичини заходить до магазину в Мюнхені - і кого бачить? Колишнього начальника штабу армії імператора Вільгельма фельдмаршала Людендорфа. Той якраз стоїть і розмовляє з хазяїном магазину. Галицький єврей чує останню фразу:
- Я вам скажу відверто, чому ми, німці, програли цю війну. В усьому винні євреї.
Галичанин із радісним криком підскакує до Людендорфа, хапає його за руку і міцно тисне:
- Пане Людендорф, я багато про вас чув, але не знав, що ви єврей! Яка радість, яка радість!
Цей жарт був особливо популярним у мюнхенських кнайпах. Сміялись усі - і єврей, і корінні баварці. А особливо голосно реготав такий собі невиразний молодик зі стрічкою солдатського хреста на старенькому кітелі без погонів. За кілька років світ дізнався, що його прізвище - Адольф Гітлер. І всім стало не до сміху.
Ось чому єврейські анекдоти на тему мілітарних звитяг цього народу обриваються вищенаведеною оповісткою. Що ви кажете? А як же анекдоти на тему ізраїльсько-арабських збройних конфліктів? Вибачайте, але то вже інша країна. І інші люди.
Хоча - авторам здається, що найпопулярніший анекдот з цієї серії стосовно першого пункту бойового статуту ізраїльської армії: “Не розмовляй в окопі, ворог стріляє по рукам!” - втрапив до Палестини з окопів ще Першої Світової війни.
Розділ десятий Печальні журавлі Наума Рамбаха
Сказати, що доля берегла Наума Ісаєвича Рамбаха, він же Наум Гребнєв, то нічого не сказати. народився у 1921-му році в Харбіні, в родині службовця спільної російсько-китайської компанії “Китайсько-Східна залізниця” (з 1922-го року - “Радянсько-китайська”). До 1937-го року чекісти відкликали в СРСР і знищили майже всіх радянських працівників КВЗ. Юний Наум Рамбах чудом вцілів.
З 22 червня 1941-го року він був на фронті, коригував вогонь корпусної артилерії. Для цього доводилося маскуватися або на передовій, або навіть у ворожому тилу і звідти по рації керувати вогнем. Був тричі поранений, після останнього, особливо важкого поранення довго лікувався, одержав стовідсотковий “білий білет” і поступив до літературного інституту. Фах у літературі обрав найважчий і найневдячніший - став перекладачем. Бо, як відомо, справжній перекладач повністю розчиняється в авторі, читачі хвалять письменника чи поета, драматурга і практично ніколи не цікавляться, завдяки кому вони насолоджуються, приміром, геніальними рядками Расула Гамзатова:
«Летит, летит по небу клин усталый, Летит в тумане на исходе дня, И в том строю есть промежуток малый, Быть может, это место для меня…»Гамзатівських «журавлів» і ще чимало віршів переклав російською саме Наум Гребнєв. А загалом з-під його пера вийшло понад 150 книг перекладів класичної і сучасної поезії та фольклору народів Кавказу і Середньої Азії.
За два роки до смерті Наума Ісаковича - в 1986-му - у видавництві “Радянський письменник” у Москві вийшов чималий - на 300 сторінок - том єврейської народної поезії, зібраної і перекладеної Гребнєвим. Чи не перша серйозна праця у цьому напрямі. На жаль - і остання.
Саме Наум Гребнєв зафіксував трагічну особливість менталітету євреїв, що пережили жахіття фашистської окупації або втратили своїх близьких в Освєнцімі, Бабиному Яру, Собіборі…У післямові до збірки він зазначив: “Світ, що породив ці пісні, остаточно припинив своє існування. Тексти, щоправда, ще залишились у пам’яті мого народу, проте музична частина їхнього буття чомусь раптово забулася”. Зникла музика - померла душа.