Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Природно, що Зиґмунд Фрейд не міг оминути у своєму дослідженні таку колоритну фігуру, як рабин із Хелма:
Хелмський ребе зі своїми учнями молиться у синагозі. Раптом він обриває молитву і видає розпачливий зойк. На запитання, що сталося, повідомляє:
- Щойно у Львові помер головний рабин. Будемо сумувати і оплакувати.
Кілька днів хелмські євреї сумують і оплакують покійного. Аж тут випадково прибивається до міста єврей зі Львова. Природно, всі кидаються розпитувати, як помер славетний ребе, на що хворів і чи довго мучився.
- Тю на вас! - вигукує шокований львів’янин. - Наш ребе живий і здоровий, дай Боже кожному! Хто вам таку дурню сказав?
Хелмська община кидається до свого душепастиря:
- Ребе, ви сказали, що львівський рабин помер, а він живий! Це ж велика ганьба перед гоями!
- То нічого, - втішає ребе. - Головне, що я з Хелма побачив, що робиться у львівській синагозі. Хіба це не чудо? А те, що я чогось там не додивився, так то дрібниця.
* * *Характерна особливість життя євреїв Австро-Угорської Імперії на відміну від Росії: юдейські піддані цісаря Франца Йосипа мали право, не вихрещуючись, здобути офіцерське звання. Відтак чимало австрійських, угорських, галицьких та буковинських євреїв зголошувалися до служби добровільно.
Іцик записався в артилерію. Невдовзі його безпосередній командир відчув різницю між особливостями єврейської ментальності і вимогами армійського статуту.
- Іцику, чому гармата не блищить, як у кота, самі знаєте, що?
- А чому вона повинна блищати, пане лейтенанте?
- А ви що - не читали статуту?
- А де я мав прочитати, що його треба читати?
- А вам хіба не пояснював фельдфебель?
- А ви самі робите те, що вам наказує фельдфебель?
- А ви хіба не знаєте, що в армії молодший виконує накази старшого?
- А звідки я знаю, який у вас рік народження, пане лейтенант? Може якраз я старший?
Нарешті втомлений лейтенант зовсім по-цивільному бере Іцика під лікоть, відводить його подалі від решти вояків і каже:
- Іцику, нам ти, звичайно, не підходиш. Але я дам тобі пораду: купи собі гармату і заробляй на життя самостійно.
Від авторів: характерно, що доктор Фрейд делікатно оминає одну суттєву подробицю з зацитованого ним анекдоту про Іцика-артилериста. От скажіть, шановні читачі, хто був за національністю бідолаха-лейтенант? Підказуємо - який іще народ має генетичну звичку відповідати запитанням на запитання? Так ото ж…
Окрім шадхенів почесне місце у колекції єврейських анекдотів, відібраних Зиґмундом Фрейдом, займають… от одразу навіть і не скажеш, як їх правильно по-сучасному назвати, цих людей. Бо як не крути, а займалися вони відвертим жебрацтвом. Однак називали себе “прохачами”. На відміну від православних жебраків і старців єврейські “прохачі” не побиралися на паперті або на весіллях чи похоронах. Вони вициндрювали гроші - і то чималенькі - у своїх багатих сородичів. Заходив такий “прохач” до купця другої чи першої гільдії або банкіра - і одразу тиснув на психіку: “Ну хіба порядний єврей не повинен допомогти своєму бідному єдиновірцю?”
Мало в кого вистачало мужності відповісти нахабі: якщо ти бідний, то ти неправильний єврей. Для особливо непоступливих “прохач” завжди тримав у загашнику “рекомендаційного листа”, звичайно ж підробленого, від віденського барона Ротшильда або цадика любавицьких хасидів. Від такого нахабства аргумент “якщо тобі Ротшильд не допоміг, то чому маю допомагати я?” якось застрявав у горлі.
Отже - анекдоти про єврейських жебраків, перепрошуємо, прохачів. Необхідне уточнення: у Києві вони, як правило, отиралися навколо чи не найбагатшого в Російській Імперії фабриканта Бродського. Він був людиною не тільки кмітливою, а й допитливою, проте надмірна доброта зробила і його героєм єврейського фольклору.
Один професійний “прохач”, посилаючись на те, що й він сам, і його сім’я помирають з голоду, таки спромігся видурити у Бродського чималу суму грошей. За годину благодійник заходить до найдорожчого у Києві ресторану - і що ж він бачить? Отой “бідний і голодний” сидить за столиком і навертає червону ікру ложкою.
Обурений до глибини душі Бродський вигукує:
- Так от, виявляється, для чого знадобилися мої гроші!
“Прохач” у свою чергу теж обурюється:
- Я на вас дивуюся! Коли у мене не було грошей, я не міг їсти ікру ложкою. Тепер, коли гроші у мене є, то я, по вашому, теж не повинен цього робити? То може ви мені скажете, пане Бродський, коли ж, власне, я можу їсти ікру ложкою?
* * *До Бродського з’являється черговий “прохач”, який удає з себе смертельно хворого і навіть показує якусь довідку - начебто від популярного у Києві доктора Караваєва. Мовляв, тільки відома всім доброта пана Бродського і лікування на курорті можуть врятувати життя чесного молодого єврея.