Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
До речі, постійного керівника кафедри Університетський Маґістрат досі не призначив, а ректор Кейлан аб Аласдайр днями надіслав Шимасові листа (за посередництва Їрвен вер Орлайг, однієї з відьом, що перебували в Кованхарі), в якому цікавився його подальшими планами. У відповідь Шимас написав, що після відвідин Ініс на н-Драйґу планує повернутися до звичної викладацької роботи. Він мав велику підозру, що попри його несподіване зникнення на початку навчального року і пов’язаний з цим скандал, Маґістрат таки зупинив свій вибір на ньому — не в останню чергу завдяки тлумаченню Пророцтва про Першу. Невдовзі після публікації у „Філософському віснику“ його статтю було передруковано в загальноуніверситетському часописі „Успіхи чаклунських наук“, і вона викликала несподівано сильний резонанс у кованхарських наукових колах, давши чаклунам підстави стверджувати, що вони вчергове втерли відьмам носа. Сам Шимас ніяк не міг вирішити, тішитися з цього чи, навпаки, сумувати. Він ніколи не почував покликання до адміністративної роботи і тим більше не радів перспективі щодня давати раду постійним чварам між професорками-провидицями. Проте, з іншого боку, звання маґістра видавалося надзвичайно заманливим — надто ж коли врахувати, що йому ще не було й сорока років…
Пообідавши, Йорах аб Коннир вибачився, що мусить залишити гостя без свого товариства, позаяк на нього чекає відповідальна робота в алхімічні лабораторії. Шимас відразу збагнув, що насправді йдеться зовсім не про виготовлення маґічних еліксирів, а про годинку-другу післяобіднього відпочинку, тому не став пропонувати свою допомогу, а побажав старому успіхів і вирушив прогулятися містом.
Вірніше, містечком — до того ж єдиним на всьому острові. Воно мало непропорційно довгу до своїх розмірів назву, Кивархадай-ар-Мордір, отож усі мешканці Ініс Енлі називали його просто містом — і, зі зрозумілих причин, ніколи не плуталися. Кивархадай-ар-Мордір не мав жодного конкурента в радіусі п’ятисот миль.
Зі слів придворного чаклуна Шимас знав, що Алдіш вер Ґерант тримає аптеку в середмісті, тому розшукати її було нескладно. Вона виявилася невисокою огрядною жіночкою, чиє обличчя, загалом миловидне, але невиразне, Шимас так і не зміг пригадати. Зате сама Алдіш миттю впізнала його, щойно він переступив поріг аптеки, і, сплеснувши руками, радісно защебетала, яка це для неї приємна несподіванка, що вона, звісно ж, чула про чаклуна, який прибув на їхній острів з відьмою, але навіть подумати не могла, що ним виявиться професор аб Нейван. („Атож, атож, я знаю, що ви професор! Ми тут не зовсім відірвані від світу, я іноді отримую листи від університетських подруг…“) Невдовзі з її жвавої балаканини з’ясувалося, що жінка навчалась у Кованхарі трохи пізніше за Шимаса, вже коли він був аспірантом на кафедрі й час від часу підміняв асистента аб Махавіна („Тепер він також професор, я й це знаю…“) на семінарах з теорії передбачень.
Алдіш покликала з підсобки свою помічницю, чотирнадцятирічну дівчину-чаклунку („Заробляє в мене на навчання. За рік-півтора вже матиме досить грошей, щоб поїхати до Кованхара…“), доручила їй наглядати за аптекою й обслуговувати покупців, а сама потягла гостя на другий поверх будинку, до свого помешкання. Через її дівоче ім’я Шимас гадав, що вона незаміжня, але нагорі виявив двох дівчаток років шести чи семи, які нянчилися зі своїм меншим братиком. („Є ще двоє старших синочків, тільки вони десь завіялися, шибеники. Ні в аптеці від них немає пуття, ні батькові на кузні не хочуть допомагати…“) Алдішин чоловік теж був чаклуном і застосовував свої маґічні вміння для роботи з металами. У Кованхарі, проте, не навчався, був типовим самоуком і все життя провів на Ініс Енлі, лише одного разу вибрався до Південного Абраду, в Ґулад Сванах, де й зустрів свою майбутню дружину.
Алдіш збиралася нагодувати Шимаса обідом, але він увічливо відмовився, пояснивши, що недавно їв. Тоді господиня виставила на стіл вази з тістечками, марципанами та кількома сортами варення і тут уже не хотіла слухати ніяких відмовок, бо була переконана, що солодощів багато не буває. Тож Шимас мусив пригощатися й терпляче вислуховувати її велемовні балачки про все на світі, хоч насправді його цікавили лише двоє арранських чаклунів, що побували тут проїздом до Ініс на н-Драйґу. Втім, видавалося малоймовірним, що ці чаклуни збиралися перешкодити їм з Ріаною, бо якби вони були чорними й виконували наказ Ан Нувіну, то не пливли б на кораблі, а скористалися Тиндаяром. Проте варто було все з’ясувати — Шимасові дуже не подобався такий випадковий збіг. Віднедавна він узагалі підозріло ставився до будь-яких випадковостей…