Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
— Яке там виручив? — знітився Горішній. — Промовчав, відвернувся, та й тільки. Ви повзете, руки в крові, а у мене серце завмерло: невже вартовий помітить, невже загине людина… Та коли ви в кущі шугнули, наче камінь з пліч звалився.
— Було, було… Хай йому грець. А на слідстві я за тебе переживав, — похитав головою Кушнір. — Не вірилося, що у тебе чорна душа сокирника.
— Виправдали мене, товаришу старший лейтенант.
— Знаю. Правильно зробили. Не тебе одного та бандерівська гидота у болоті втопити хотіла. Всіх під один гребінець стригти нічого. От і з тобою розібралися по справедливості. Зважили, що немає великих гріхів за хлопчиськом, жити повинен, людиною буде. Бачиш — і не помилилися. Радий я за тебе, Грицю. І що заїхав — спасибі. Підемо зараз до мене, з дружиною познайомлю, пообідаємо разом.
Горішній замотав головою, схопив Кушніра за рукав.
— Зачекайте, товаришу старший лейтенант. Не до обіду зараз. Я приїхав… розумієте… тут така справа. Одним словом, ось, маєте. — Вийнятий з кишені гаманець тремтів у руці Горішнього. Він поклав перед Кушніром клаптик паперу, похмуро сказав:
— Прочитайте. Вчора принесли мені вночі.
Кушнірові вуса схилилися вниз.
«Виконуй розпорядження. Чекаю тебе в умовленому місці. Не з’явишся — всі відомості про минуле Вепра будуть передані енкаведистам. Ти знаєш, що чекає кожного, хто зраджує нашу організацію. Пам’ятай Гнилий Яр. До зустрічі!»
Прочитавши записку, Кушнір тихо вилаявся. Важко встав із стільця, підійшов до дверей, щільно причинив їх.
— Розповідай усе по порядку.
У квадраті 2–13
Стрілка годинника показувала пів на дванадцяту ночі, коли машина Шелеста спинилася біля подвір’я Горішнього.
Марія ще не спала. Несподіваний приїзд невисокого, літнього чоловіка і худорлявого військового з чорною рукавичкою протеза стурбував її. Молода жінка розгублено стояла серед кімнати з квітчастим рушником через плече, притискаючи до грудей щойно вимиту тарілку.
У зовнішності військового Марії здалося щось знайоме, наче вона вже бачила колись цей темний чуб, сині очі, тонкий з горбинкою ніс. Та й Петришин, напруживши пам’ять, пригадав, що на околиці села бігало колись під хатою босоноге дівча з тоненькими кісками, чимось-таки дуже схоже на Грицькову дружину. «Невже донька старої Стефанії?» — подумав Петришин.
Горішнього дома не було. Марія розповіла, що вчора пізно увечері приходила до чоловіка посильна з промислу, і Грицько вранці спішно зібрався, поїхав на роботу. Що поїхав з дому у вихідний — це Марію не здивувало, таке траплялося і раніше. А от те, що він наче трохи занедужав, непокоїло її. Жалівся, голова болить, не вечеряв навіть. Вночі не спав, усе ходив по хаті. Стурбувалася Марія. Коли б ще на роботі не занеміг. Не втерпіла, сина Славка на промисел відрядила. Нехай узнає, як там батько, може, зліг. То й Марія туди поїде. Наказала Славкові завтра повернутися, бо йому після обіду до школи треба. А що привело гостей так пізно до них? Може, щось трапилося, може, щось із Славком? Малий же він ще та й пустун, а дорога, як не є, не близька…
Шелест заспокоїв господиню. Ні, нічого не сталося. Просто вони їдуть на Верхокуття і вирішили завернути до свого знайомого Грицька Горішнього, довідатися, як він живе. Що Грицько працює на промислі, вони знають, от і хотіли підвезти його по дорозі на роботу, щоб вранці не вставати йому вдосвіта, не трястися в автобусі. Та коли господаря немає, то нехай вона вибачить їм за такі пізні відвідини.
Порадившись на подвір’ї, Шелест і Петришин вирішили, не відкладаючи, дістатися до дослідного нафтового промислу. Причина поганого настрою і раптового від’їзду Горішнього їм була зрозуміла. Але де він тепер? Може, вирішив негайно повідомити про все інженера Бранюка? Молодий інженер — людина серйозна, оператора Горішнього він поважає, і було б не дивно, коли б той поділився з інженером недоброю новиною, знаючи, що Бранюк зуміє прийняти вірне вирішення або підкаже, що треба робити… У всякому разі, якщо так, то нічого поганого не станеться. Петришин знав інженера, розмовляв з ним ще тоді, коли Бранюк оформляв на роботу Горішнього. Та могло бути, що передбачення Петришина і Шелеста не виправдаються, і Грицька Горішнього вони на промислі теж не застануть. Тоді… Де ж шукати його тоді? Куди він зник?