Історія ГУЛАГу

Як і решта країни, населення ГУЛАГу могло спостерігати ознаки наближення терору. Після досі не розкритого вбивства популярного ленінградського партійного лідера Сергія Кірова у грудні 1934 року Сталін видав низку указів, що надавали НКВД набагато ширших повноважень арештовувати, судити і страчувати «ворогів народу». Всього за кілька тижнів двоє провідних більшовиків, Камєнєв і Зінов’єв — обидва колишні опоненти Сталіна, — стали жертвами цих указів і були заарештовані разом з тисячами своїх справжніх і гаданих прихильників — багато з них були ленінградцями. Після цього було проведено масові виключення з партії, хоча, необхідно відзначити, вони не були масовішими за виключення, що проводилися раніше у 1930-ті роки.

Поволі чистка ставала кривавішою. Протягом весни і літа 1936 року сталінські слідчі працювали з Каменєвим і Зінов’євим, а також з групою колишніх прихильників Льва Троцького, готуючи їх до «зізнання» на великому відкритому процесі, який і відбувся у серпні. Усіх підсудних разом з численними родичами після нього було страчено. Далі настала черга інших провідних більшовиків, серед них — і харизматичного Миколи Бухаріна. І тут також потерпіли члени родин.

Манія арештів і страт поширювалася партійною ієрархією і суспільством. З самої гори її підштовхував Сталін, використовуючи терор для знищення своїх ворогів, створення нового класу вірних йому керівників, залякування радянського населення — і наповнення концентраційних таборів. Починаючи з 1937 року він підписував розпорядження, які розсилалися начальникам НКВД на місцях, з вимогами щодо кількості арештованих (без зазначення причини) по кожному регіону. Деяким слід було виносити вироки «першої категорії» — до страти, а іншим давати «другу категорію» — ув’язнення в концентраційних таборах терміном від восьми до десяти років. «Найнебезпечніших» з останніх слід було поміщати у спеціальні політичні в’язниці — з тим, щоб вони не могли «справляти згубного впливу» на інших в’язнів. Деякі науковці висловлюють припущення, що квоти НКВД для різних частин країни складалися відповідно до уявлення про концентрацію «ворогів» у тому чи тому регіоні. З іншого боку, тут взагалі може не бути жодного зв’язку[353].

Ці накази дуже нагадують розпорядження чиновника, що розробляє п’ятирічний план. Ось, наприклад, один такий документ, датований 30 липня 1930 року:

Перша категорія Друга категорія Разом Азербайджанська РСР 1500 3750 5250 Вірменська РСР 500 1000 1500 Білоруська РСР 2000 10000 12000 Грузинська РСР 2000 3000 5000 Киргизька РСР 250 500 750 Таджицька РСР 500 1300 1800 Туркменська РСР 500 1500 2000 Узбецька РСР 750 4000 4750 Башкирська АРСР 500 1500 2000 Бурят-Монгольська АРСР 350 1500 2000 Дагестанська АРСР 500 2500 3000 Карельська АРСР 300 700 1000 Кабардино-Балкарська АРСР 300 700 1000 Кримська АРСР 300 1200 1500 Комі АРСР 100 300 400 Калмицька АРСР 100 300 400 Марійська АРСР 300 1500 1800 І т. д.[354]