Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
«Незбагненне людське серце! Адже я всією душею проклинаю того, кому спало на думку будувати місто у цій вічній мерзлоті, прогріваючи її кров’ю, потом і сльозами невинних людей. І в той самий час я явно відчуваю якусь безглузду гордість… Як він виріс, яким красивим став за сім років моєї відсутності, наш Магадан! Просто не впізнати. Я милуюся кожним ліхтарем, кожним шматком асфальту і навіть афішею, що сповіщає про постановку у Будинку культури спекгаклю — оперети «Принцеса доларів». Напевно, тому що нам дорогий кожний шматок нашого життя, навіть найгіркіший»[344].
На 1934 рік розширення ГУЛАГу на Колимі, у Комі, в Сибіру, в Казахстані та інших районах Радянського Союзу відбувалося за зразком Соловецького табору. На тому першому етапі недбалість, хаос і неорганізованість спричинилися до численних смертей. Навіть без відвертого садизму немислима жорстокість охорони, яка ставилася до в’язнів, як до худоби, призводила до величезних страждань.
Водночас із плином часу система, здавалося, починає з коливаннями внормовуватися. Досягши свого піку 1933 року, знизився рівень смертності — голод відступив, поліпшилася організація в таборах. За офіційною статистикою, рівень смертності становив близько 4%[345]. Ухтпечлаг добував нафту, Колима — золото, табори в Архангельській області валили ліс. У Сибіру будувалися дороги. Помилок і нещасть було більш ніж досить, але так само було і всюди в СРСР. Темпи індустріалізації, брак планування і нестача добре підготовлених фахівців робили нещасні випадки і надмірні витрати неминучими, про що, звичайно ж, знали начальники великих будов і підприємств.
Незважаючи на невдачі, ОГПУ швидко перетворювалося на один із найпотужніших економічних суб’єктів у країні. 1934 року Дмитлаг, табір, що будував канал Москва-Волга, мав у своєму розпорядженні майже 200 тисяч в’язнів — більше, ніж було задіяно на будівництві Біломорського каналу[346]. Виріс також і Сиблаг — 63 тисячі в’язнів, а Дальлаг за чотири роки від дня свого заснування збільшив кількість в’язнів більш як утричі — 1934 року їх там було 50 тисяч. По всьому Радянському Союзу створювалися нові табори: Сазлаг в Узбекистані — його в’язні працювали в колгоспах; Свірлаг біля Ленінграда — там в’язні валили ліс і виготовляли вироби з дерева для міста; Карлаг у Казахстані, де були в’язні-колгоспники, робітники і навіть рибалки[347].
І також саме 1934 року ОГПУ було вкотре реорганізовано і перейменовано, почасти — відповідно до його нового статусу і відповідальності. Того року таємна поліція офіційно стала Народним комісаріатом внутрішніх справ і отримала новий широковідомий акронім — НКВД [народный комиссариат внутренних дел]. Під цим новим іменем НКВД тепер контролювало понад мільйон в’язнів[348]. Але порівняний спокій тривав недовго. Несподівано система опинилася на краю повного перевороту, революції, яка однаково нищитиме і господарів, і рабів.
Розділ 6
ВЕЛИКИЙ ТЕРОР І ЙОГО НАСЛІДКИ
Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском болтался
Возле тюрем своих Ленинград.
И когда, обезумев от муки,
Шли уже осужденных полки,
И короткую песню разлуки
Паровозные пели гудки.
Звезды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных марусь.