Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
Раптом він витяг свій пістолет, тримаючи його, щоб уникнути можливих непорозумінь, за дуло. Злегенька розмахнувшись, він кинув його на стіл. Пістолет ковзнув по полірованій поверхні столу і зупинився прямо перед Якобсом. Бос мовчки сховав його в кишеню.
Доктор Шерц заговорив. Він говорив поволі, обережно добираючи слова: ці слова мали врятувати йому життя. Його промова, у якій не було й слова правди, закінчувалася так:
— Ви можете мене арештувати, якщо хочете. Можете обшукати мене, можете перевернути все в моїй кімнаті догори ногами. Я опиратись не буду. Але в такому разі я не бачитиму ніякої змоги для себе сповістити вам деякі речі, що їх вам було б досить корисно знати.
— Комедія, — різко сказав Якобс.
— Помиляєшся, Руді. Ти вважаєш мене ворогом, який хоче тебе усунути. Тільки з такої точки зору я можу зрозуміти твою поведінку. Але ти помиляєшся. Ми не можемо дозволити собі таке — відмовитись від тебе. Але, з другого боку, я теж знаю, що й ви без мене не можете обійтись. Ми повинні держатись гурту. Коли ми виберемось з цієї халепи, в нас завжди знайдеться час розв’язати свої приватні суперечки.
— Це все твоє звичайне базікання, — грубо пробурчав бос. — Воно мене не переконує. Слова мене ще ніколи не переконували. Даю тобі ще три хвилини.
Доктор Шерц відчув, як у нього на лобі виступають дрібненькі крапельки поту. В каміні тріскотіли дрова, відблиски полум’я бігали по стінах… Як раптом стало душно! Шерцові очі кілька секунд безпорадно блукали по кімнаті. За вікнами стояла ніч. Дрібний дощ стукотів у вікна.
Доктор Шерц акуратно стулив кінчики пальців і трохи нахилився вперед.
— Я це врахував, Руді. Мене теж самі слова рідко переконували. Але я маю на доказ дещо серйозніше.
— Ну, ну?
— Гроші, — сказав доктор Шерц і недбало сунув руку в кишеню піджака. Боббі, що запідозрив якусь каверзу, вмить підняв газовий пістолет.
Але його обережність виявилась надмірною. Доктор Шерц кинув на стіл пачку американських банкнот. Якобс підняв її.
— Долари! Половинки… Що це означає?
— Це означає, що Александер Шенцлін відвідав мене виключно для того, щоб віддати мені привезену ним компенсацію за потсдамські документи. Кросбі приїде завтра і привезе другі половинки.
Шеф тим часом рахував долари.
— Гм… — пробурчав він. — Але ж сума не та. Тут не вистачає п’яти сотень!
Доктор Шерц пустив ці слова повз вуха. Він знову відчув грунт під ногами і вирішив піти козирем.
— Руді, я повинен розповісти тобі одну маленьку, але досить цікаву історію.
— Давай, — буркнув Якобс. — Тільки якщо вона не довга.
— Бо в тебе лишилась усього одна хвилина, Уль, — єхидно додав Боббі. Він ще не помітив зміни в настрої боса, хоч цю зміну легко зрозумів би кожний, хто хоч трохи знав Якобса. Вигляд справжніх банкнот, — байдуже, що це тільки половинки, — завжди справляв на Якобса заспокійливий вплив. До того ж, ці гроші нагадали йому, що ними він завдячує докторові Шерцу; адже той спланував усю потсдамську операцію.
— Так слухай, — сказав доктор Шерц, не звертаючи уваги на запізнілу репліку Боббі. — Я взнав, хто нас тут під дверима підслухував у понеділок увечері. Так, я вже знаю це.
— А хто? — Шеф почав виявляти нетерпіння.
— Спочатку пообіцяйте мені, що ви цій людині нічого не зробите.
Якобс і Боббі кивнули.
— Так от, це була Рут.
Якобс схопився з місця.
— Це точно? Можна тобі вірити?
— Так. Тільки прошу тебе, хай те, що я сказав, лишиться між нами. Я не хотів би, щоб це роздзвонили. Будь ласка, Руді, сядь і заспокойся.
Але Якобс зробив якраз протилежне. Не промовивши й слова, він підійшов до каміна і відчинив потайні дверцята в панелі.
Боббі Копш сидів з роззявленим ротом. Він сам собі не вірив. Доктор Шерц посварився з Рут! На інше пояснення у Боббі просто не вистачило розуму. Але ж у такому разі його власні шанси зростають! Тому він нетерпляче дожидався, що ж буде далі.
Якобс тим часом зняв трубку і покрутив ручку телефону. Як звичайно, відповіло одразу півдесятка різних голосів.
Якобс відкашлявся.
— Питаю всіх: де зараз Рут Дойчман?
Контора відповіла:
— Півгодини тому вийшла і пішла до вілли.
— Ввійшла до вілли через задні двері, — уточнив вартовий у парку.
Бос поклав трубку й зачинив дверцята. Потім повернувся і люто, але тихо сказав:
— Може, вона й зараз стоїть тут, під дверима!..
— Піти подивитись? — послужливо вихопився Боббі.