Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
Руки її весь час мимовільно обмацували край стола, і раптом пальці натрапили на якесь заглиблення на нижній стороні товстої дошки, якусь дірочку. Рут нахилилась і спробувала роздивитись, що це таке. Це була дірочка від сучка, в глибині якої стирчав шматочок дерева, що піддавався під натиском пальця. Спробувати?..
Рут завагалась. Але ж вона мала намір вивчити всю обстановку вілли й ознайомитись з усім, що тут робиться! І навіть якщо зараз хтось ввійде, може, теж не буде нічого страшного. Вона знала, що Якобсові люди всі люблять її, і сподівалась, що ніхто не сприйме цього всерйоз: адже ніхто не знає, яка її справжня роль тут. Ніхто… крім доктора Шерца!
Рут мерзлякувато зіщулилась, хоч у кімнаті було тепло: парове опалення, за наказом Якобса, день і ніч підтримувало в будинку постійну температуру — вісімнадцять градусів. Вона квапливо зиркнула на свій малесенький золотий годинник. Двадцять хвилин до дев’ятої. Конференція в вежі почалась о сьомій годині. Звичайно такі наради тривали більше години, часом навіть дві або три. І все-таки є риск, що раптом увійде доктор Шерц. Можливо також, що ця кнопка зв’язана з потайним дзвінком…
Та що там, треба спробувати!.. Тепер цей сучок уже не давав їй спокою. Вона неодмінно мусила взнати, що там за секрет. Цікавість — це одна з форм жіночої хоробрості. Рут рішуче натисла кнопку — і раптом збоку з товстої дошки стола вискочила плоска шухлядка. В ній лежав тоненький зшиточок, завбільшки з поштову листівку.
Рут рішуче оглянулась навколо і вийняла зшиточок з шухлядки. Руки в неї тремтіли. Вона розкрила його й поквапливо почала гортати. Перед її очима замигтіли прізвища, адреси, дати, телефони, номери автомобілів. Кілька секунд від хвилювання вона нічого не могла розібрати. І раптом зрозуміла, що вона тримає в руках. Це був список членів організації.
В ту ж мить вона почула чиїсь кроки в коридорі. Поруч відчинились і знову з грюкотом зачинились двері.
Боббі Копш! Ні в кого більше немає таких рипучих черевиків.
Рут на якусь мить заціпеніла з переляку. Вона не знала — брати зошит з собою чи ні. Тоді з страхом кинула його назад і закрила потайну шухлядку. Її нестерпно пекла божевільна думка, що вона, відкриваючи шухлядку, привела в дію секретний сигнал у якійсь з кімнат вілли. Тремтячи всім тілом, Рут встала, підійшла до однієї з шаф, узяла якийсь товстий том і почала гортати його.
Пронизливо завищали, відчиняючись, пошкоджені середні двері. На порозі з’явилась якась постать. Спочатку видно було тільки ноги; тулуб і голова лишалися в тіні. Хоч Рут знала, хто це такий, її серце від цієї химерної картини шалено заколотилось.
Боббі Копш увійшов до кімнати повільно, майже з гідністю.
— Ах, ти диви, ось де вона! Що ти там хорошого читаєш?
У Рут пересохло в горлі, вона навіть не догадалась обуритись цим «ти» і тільки мовчки простягла йому книжку.
— Ого! Відколи це ти цікавишся ботанікою?
Він поставив книжку на місце і пройшов повз неї.
— В чому справа, пане Копш?
Боббі сів на бильце великого кабінетного крісла і схрестив руки на грудях.
— Ану йди сюди, — сказав він владно, хоч і з доброзичливою ноткою в голосі.
Рут не зрушила з місця.
— В чому справа?
Боббі не відповів. Він зіскочив з крісла, схопив Рут за руку і міцно стис її, сповнений свідомості своєї необмеженої влади над дівчиною.
— За наказом шефа тебе заарештовано. Ми повинні знешкоджувати підглядачів і шпигунів, ясно?
Рут з силою вирвалась і відскочила на кілька кроків. Але Боббі був швидший. Він загородив їй дорогу до дверей і вийняв крихітний пістолетик.
— Ну, стріляй же, стріляй, ти!.. — крикнула Рут у розпачливій люті.
Але зброя Боббі була призначена не для стрільби. З пістолетика вилетіла тоненька цівочка досить невинної рідини. Рут відчула, як щось лоскотно потекло по підборідді й шиї, і зразу ж у неї рясно полились сльози, їдуча пара здавила горло, і вона закашлялась.
Боббі Копш підійшов до безпорадної дівчини й викрутив їй руки назад.
— Ти така симпатична, коли ревеш, — глузливо сказав він, потім спохватився і додав: — Але для цього більше нема ніяких причин. Під моїм наглядом тобі буде непогано, якщо тільки… ну, сама розумієш.
У відповідь Боббі одержав удар ногою нижче коліна.
— Ах ти стерво! — люто закричав він. — Ти зі мною краще по-хорошому, а то я теж можу інакше!
Доктор Горн подолав останні сходини встелених гарною червоною кокосовою доріжкою сходів і спинився перед високими скляними дверима. «Георг Зіррінгауз» — дрібним чітким шрифтом було написано на латунній табличці, що при світлі лампочки блищала, наче золота. Едуард Горн натиснув кнопку дзвоника.