Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
— Так, так! Грошенята б вам зараз не завадили. А особливо зручно у вашому теперішньому становищі було б мати в руках один з наших західнонімецьких вкладів. У мене, наприклад, є одна книжка, на якій лежить понад п’ятдесят п’ять тисяч західних марок.
— І що ж ви за неї від мене хочете?
— Поки що нічого. Чекати й триматись мого боку.
Александер мало не розреготався: за якого ж дурня його вважають! Але пам’ятаючи про свій намір, він пробелькотів, удаючи, ніби це його страшенно вразило:
— П’ятдесят п’ять тисяч? Сто чортів! Невже це можливо? Поясніть, будь ласка!
Доктор Шерц задоволено відкинувся назад. Клюнуло!
— Добре, я вам поясню. Перш за все треба вам сказати, що ми, тобто організація, маємо досить великі ресурси. На протязі кількох років напруженої праці, — він вимовив ці слова не без іронії, — ми весь час відкладали про запас певну частину наших прибутків. Наші грошові фонди становлять близько чотирьохсот тисяч західних марок, розкиданих у різних банках мало не по всій Європі. До цього треба ще додати земельну власність, кілька будинків, автомобілі. Зрозумійте мене правильно: все це належить не мені, не Якобсові і не вам, а всім членам організації. Коли наша група розпадеться, — а це, на мою думку, станеться не пізніше як за сорок вісім годин, бо доктор Горн з західноберлінського карного розшуку вже наступає нам на п’яти, — тоді всі згадані мною цінності не належатимуть нікому, тобто вони належатимуть тому, хто візьме їх собі. А взяти їх може тільки той, хто володіє необхідними документами і знає потрібні адреси. Коло таких людей дуже обмежене, і я один з них. Причому з цього кола ніхто не залишиться живий, крім мене і ще одного чи двох вірних друзів. Між нами й буде поділено весь капітал організації, і тоді кожний з нас зможе облишити наше небезпечне ремесло і зажити спокійно. Любий пане Шенцлін, хочете бути одним з цих друзів? Хочете стати на мій бік? Чи можу я розраховувати на вас?
Хвилину обидва мовчали. З приймача лились мелодії Гершвіна. Александер удав, ніби обмірковує пропозицію Шерца.
Доктор Шерц терпляче ждав. Досвід навчив його, що інтелігентну людину часом буває легше залучити до справи, коли розкрити й її небезпечні сторони.
— Я не хочу від вас приховувати, що тут є й деякий риск. Ці гроші, певна річ, вам не просто подарують. Я поки що маю тільки одного спільника; решта наших членів — на боці шефа. Якобс знає про існування опозиції. Я правдиво змальовую вам становище, бо хочу мати у вашій особі не сліпе знаряддя, а справжнього, свідомого помічника. І я зовсім не хочу натискати на вас. Якщо ви відмовляєтесь від моєї пропозиції і вважаєте за краще втекти зараз, я не чинитиму вам ніяких перешкод. Квиток до Західної Німеччини я вам теж куплю. Але там…
Шерц знизав плечима, наче хотів підкреслити всю безвихідність становища, в яке потрапить там його співрозмовник.
Александер сказав, що він згоден, і відчув велике задоволення від того, що перехитрив доктора Шерца.
— Я дуже радий, — сказав той, — що ви такий розсудливий. П’ятдесят п’ять тисяч вам забезпечені. Може, буде навіть трохи більше. Ну, добре, на сьогодні все. Ви поки що житимете на Іспанській алеї, там, де ви сьогодні вранці…
— Хіба там не живе ця дівчина?..
— Ви маєте на увазі нашу секретарку, яку ви тільки що зустріли? — недбало сказав доктор Шерц. — До сьогодні — так, але… але ви можете спокійно там розташовуватись, ми влаштуємо її в іншому місці.
— Я не хотів би, щоб вона через мене…
— Не турбуйтесь, — урвав його доктор Шерц.
Александер встав і одягнув плащ. Вслід за «Blue Sky»[40] з радіоли полились нестямні зойки «Moonshine-Serenade»[41] — твору незабутнього Гленна Міллера, як оголосив диктор.
Вони потиснули один одному руки, й Шенцлін зачинив за собою двері. В коридорі було вже зовсім темно. «Що, цей Якобс на кожній лампочці економить?» — подумав Александер. Він спустився сходами, проминув вартового й вийшов надвір. Холодне осіннє повітря освіжило й заспокоїло його.
Нагорі, в бібліотеці, доктор Шерц відчинив шафку в стіні і налив собі зеленого шартрезу. Не те щоб це був його улюблений напій, але чарочка міцненького часом наводила його на цікаві ідеї. Він і гадки не мав, що давно вже не помилявся в людині гак, як цього разу.
Криміналкомісар Вольф повільно, якось неохоче спустився по сходах. Потік пасажирів, стримуваний бар’єром, унизу розливався вшир, і його безслідно вбирали сутінки осіннього вечора.
40
Синє небо (англ.).
41
Місячна серенада (англ.).