Коло смерті
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-94-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коло смерті». Краткое содержание книги:
«Коло смерті» — твір, написаний в кращих традиціях сучасного скандинавського детективного роману.
«Господня лінія електропередач», — подумав я, і сам не до кінця розуміючи, що б це мало означати.
Розділ 31
Зателефонувала Сюнне.
— Як справи, Мікаелю? — поцікавилась вона.
Я зрадів її голосу.
— Привіт, Сюнне! Радий тебе чути!
— Розслідування просувається?
— Постійно виринають речі, про які й слова немає в поліційних протоколах. Маленькі таємниці, які мешканці приберігали для себе. Можливо, вони мають значення, а може, й ні. Але якщо запитаєш, чи знайшов я факти, достатні для судового перегляду справи, то відповідь буде негативна.
— Що ти видобув з Аронової матері?
— Я з нею не розмовляв.
— Чому?
— Ще не їздив до неї і до Арона. Давно треба було це зробити, та я сподівався, що зможу привезти добрі новини, принаймні підбадьорливі. Невдовзі провідаю їх.
Ми ще трохи побалакали, а тоді вона сказала:
— Я бачила сьогодні в суді Рюне Сейма.
— І що?
— Він просив тебе зателефонувати, — Сюнне помовчала якусь мить. — Я так зрозуміла, що вже призначена дата процесу проти тебе.
— Гаразд. Я йому зателефоную, — мені занило в животі, але я намагався говорити легко й невимушено. — Що поза тим?
— Нічого особливого. Телефонував один з твоїх давніх клієнтів, почув, що ти працюєш у мене, і хотів звернутися по допомогу. Ми детальніше розглянемо його пропозицію, коли ти повернешся.
— Чудово. Це гарні новини.
У слухавці я почув, як грюкнули двері, долинула музика, чийсь чоловічий голос сказав щось, чого я не розчув.
— Ти де, Сюнне? Я гадав, ти в конторі.
— Ні, вдома.
— Хто там у тебе розмовляє?
— Свейн.
— Свейн? Акційний консультант з шикарною засмагою?
— Він не акційний консультант. Він працює у валютному відділі одного з банків.
— Ах, вибач, це цілковито міняє ситуацію…
— Не забудь зателефонувати Рюне, — нагадала Сюнне.
Я зателефонував. Судовий процес починався за чотири тижні.
— Тобі невдовзі треба повертатися додому, Мікаелю, — сказав Рюне Сейм. — Суд на носі…
— Скоро буду…
Того дня на вечерю подали відвареного лосося з огірково-сметанковим салатом. Звично мені смакує така страва, але нині я без жодного апетиту штрикав виделкою у тарілці. До вечері я замовив півпляшки доброго білого вина. Воно було мені на смак, наче вода. Тривога згризала зсередини. Достатньо було одного-єдиного телефонного дзвінка з дому, щоб повернути мене до реальності. Кілька днів я метушився і бавився у слідчого, завдання геть не моєї кваліфікації. Вечорами й ночами я потопав, спершу — у коньяку, потім — в обіймах Маґди. І те, і те було способом втечі від дійсності, по суті, безглуздим марнуванням часу з однією лише метою — уникнути конфронтації з моїми справжніми проблемами. Я роздумував, чи не піднятися до себе в кімнату, але там мене підстерігали тільки депресія та золотисто-брунатне бренді. Я замовив іще вина й нікуди не пішов.
Маґда працювала. Час до часу вона поглядала на мене, іноді підходила. Голос і слова звучали нейтрально, зате її стегно на мить торкнулося мого, коли вона схилилася над столиком, щоб прибрати порожню тарілку. Усміхнулася мені, я усміхнувся їй, але якось вимучено і штучно.
Трохи згодом на порозі з'явився Франк. Він перейшов залу й, не спитавши дозволу, гепнувся на стілець біля мене.
— Келих білого? — запитав я, беручи до рук пляшку.
— Ні, дякую, — заперечно похитав він головою. — Не люблю білого вина. Та й червоного не люблю, як на те пішло…
Франк замовив гальбу пива, вихилив її одним духом і махнув, щоб принесли ще. Мені впало в вічі, що він вже щось пив раніше. Очі в нього посоловіли, рот обм'як, рухи некоординовані.
— То що відбувається, Мікаелю? Знайшов свого вбивцю?
Франк говорив надто голосно, відвідувачі, що сиділи неподалік, пооберталися у наш бік.
— Ні. Але я не шукаю убивці. Я не приватний детектив. Моє завдання — перевірити докази, чи тримаються вони купи, чи не вкралася тоді, давно, якась помилка.
— Наприклад? За чим ти, власне, шукаєш?
— Та це може бути все, що завгодно.
— Та ні, кажи чесно, Мікаелю! — Франк перехилився через стіл до мене, говорив з притиском, напористо, як часто розмовляють підпилі люди. Від нього несло пивним перегаром і тютюновим димом. — Не вішай мені локшини на вуха! Не забувай, що я поліцейський! Що ти винюхуєш? Які маєш припущення? І не розказуй, ніби блукаєш навпомацки в темряві!