He відпускай мене
- Автор: Ишигуро Кадзуо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-295-6
- Переводчик: София Юрьевна Андрухович
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «He відпускай мене». Краткое содержание книги:
«Не відпускай мене» у перекладі Софії Андрухович — перша книжка Кадзуо Ішіґуро, видана українською мовою. Оформили видання Назар Гайдучик та Оксана Йориш, роботи яких наче стоп-кадри з намальованого кіно додали тонкій емоційній напрузі тексту ще й гри світлотіней та динамічних акцентів.
У цю мить я помітила, що Рут киває зі знанням справи. Кріссі й Родні також це зауважили і кілька секунд дивились на неї, мов загіпнотизовані. А в мене сталося видіння, як Кріссі й Родні — там, у Котеджах — упродовж кількох місяців до нашої подорожі зондують і прокручують цю тему між собою. Я уявляла, як вони починають про це говорити — спершу дуже обачно, знизуючи плечима, відкладаючи, потім знову повертаючись до неї, так і не здатні назовсім про неї забути. Уявляла, як вони граються з ідеєю про те, щоб поговорити про це з нами, як удосконалюють підхід, вирішують, що саме варто сказати. Я знову поглянула на Кріссі й Родні, що сиділи навпроти, не зводячи поглядів із Рут, і спробувала розгадати вирази їхніх облич. Кріссі мала водночас наляканий і сповнений надії вигляд. Родні був на межі — ніби сам собі не довіряв, що не бовкне чогось такого, чого говорити не можна.
Мені не вперше доводилось стикатися з чутками про відтермінування. Протягом кількох минулих тижнів я дедалі частіше вловлювала уривки цих розмов у Котеджах. Про це між собою розмовляли ветерани, а коли з’являвся хтось із нас, вони ніяковіли й замовкали. Але я почула достатньо, щоб вловити суть. І знала, що ці розмови стосуються конкретно нас, учнів Гейлшема. І, незважаючи на це, тільки того дня, в кафе біля моря, мені стало по-справжньому зрозуміло, наскільки вся ця ідея стала важливою для декого з ветеранів.
— Думаю, — продовжила Кріссі ледь тремтливим голосом, — вам мало б бути про це відомо. Які правила, що там потрібно.
Вони з Родні зміряли кожного з нас поглядом, тоді знову зосередились на Рут.
Рут зітхнула і мовила:
— Ну, нам, звичайно, розповіли кілька моментів. Але, — і вона стенула плечима, — нам не так уже й багато про це відомо. Насправді ми навіть про це ніколи не розмовляли. Але невдовзі доведеться до них з’явитися.
— До кого треба буде тобі з’явитись? — несподівано запитав Родні. — До кого треба йти, якщо ти хочеш… ну, це… податися?
Рут знову стенула плечима.
— Ну, я ж казала. Ми не так багато розмовляли про це.
Майже інстинктивно вона поглянула на нас із Томмі, шукаючи підтримки, що було, мабуть, помилкою, оскільки Томмі сказав:
— Якщо чесно, я взагалі не знаю, про що ви говорите. Які ще правила?
Рут мало не спопелила його поглядом, а я швидко втрутилась:
— Та ти знаєш, Томмі. Про всі ці розмови, які постійно точились у Гейлшемі.
Томмі похитав головою.
— Не пам’ятаю, — категорично мовив він. І цього разу я бачила — і Рут бачила також, — що він не гальмує. — Не пам’ятаю таких розмов у Гейлшемі.
Рут відвернулась.
— Ви повинні розуміти, — сказала вона Кріссі, — що хоча Томмі і був у Гейлшемі, він не справжній гейлшедоєць. Його завжди витісняли, з нього постійно сміялись. Тому немає сенсу запитувати його про такі речі. А тепер я хочу піти і знайти ту особу, яку бачив Родні.
Мені аж подих перехопило, коли я побачила вираз очей Томмі. Я не бачила його вже дуже довгий час. Цей вираз належав тому Томмі, якого доводилось барикадувати в класі, поки він трощив парти. Його погляд згас, він відвернувся, поглянув на небо і тяжко видихнув.
Ветерани нічого не зауважили, тому що Рут тієї самої миті підвелася і почала копирсатись у своєму пальті. Тоді запанувало замішання, коли всі решта одночасно відсунули стільці від столика. Мене призначили відповідальною за гроші, тож я відійшла заплатити. Інші тим часом вийшли назовні, і поки я чекала на решту, спостерігала за ними крізь великі запітнілі вікна — як вони валандаються в сонячному світлі, не розмовляючи, як дивляться вниз, на море.
Розділ чотирнадцятий
Коли я вийшла назовні, стало очевидно, що перше збудження, яке іскрилось, коли ми тільки прибули, тепер повністю випарувалось. Ми мовчки йшли слідом за Родні вузькими провулками, в які майже не пробивалось сонячне світло, а тротуари були такі вузькі, що доводилося йти вервечкою. Ми з полегшенням вийшли на Гай-Стрит, шум якої трохи приховав наш зіпсований настрій. Коли ми перейшли на світлофорі на сонячний бік, я помітила, що Родні й Кріссі про щось радяться, і подумала: цікаво, як ця неприємна атмосфера пов’язана з їхнім переконанням, що ми приховуємо від них якусь велику гейлшемську таємницю, а як — з випадом Рут проти Томмі.
Коли ми перетнули Гай-Стрит, Кріссі повідомила, що вони з Родні хочуть купити вітальних листівок. Рут остовпіла, але Кріссі продовжувала: