Марш Радецького та інші романи

Такі свята козацьких вершників були не єдиною розвагою у прикордонній смузі між Австрійською монархією та Росією. У містечку стояв ще й драгунський полк. Між офіцерами єгерського батальйону, драгунського полку та російських прикордонних військ склалися найтепліші стосунки завдяки графові Хойницькому, одному з найбагатших польських землевласників цього краю. Граф Войцех Хойницький, родич Ледоховських і Потоцьких, свояк Штернберґів, приятель Тунів, світський чоловік сорока років, та на вигляд — невизначеного віку, ротмістр запасу, неодружений, безжурний і водночас сумовитий, любив коней, алкоголь, товариство, легковажність і заразом — поважність. Зиму він проводив у великих містах і гральних залах Рів’єри. Мов перелітний птах, він повертався, тільки-но розквітав на схилах залізничного насипу щедринець, на батьківщину своїх предків. Він приносив із собою легкий дух великосвітських парфумів і галантні чи авантюрні історії. Граф належав до тих людей, що не мають ворогів, та не мають і друзів, а лише супутників, прихильників і байдужих. Зі своїми ясними, ледь витрішкуватими очима, блискучою круглою лисиною, невеличкими білявими вусиками, вузькими плечима й надміру довгими ногами, він здобував прихильність усіх людей, у котрих випадково чи зумисне опинявся на дорозі.

Граф мешкав по черзі в двох будинках, відомих серед тутешнього люду як «старий» і «новий» палаци. Так званий старий палац був чималий і досить давній мисливський павільйон, що його граф з невідомих причин не хотів реставрувати. «Новим палацом» звано простору двоповерхову віллу, горішній поверх якої завжди заселяли якісь чудні, а часом навіть зловісні незнайомці. То були графові «бідні родичі». Сам він, навіть за найстараннішого вивчення історії власного роду, не зміг би визначити ступеня спорідненості з цими людьми. Поволі стало звичаєм приїздити до «нового палацу» як «родичі Хойницького» й мешкати там улітку. Нагодовані, відпочилі, іноді навіть одягнені в нове вбрання від тутешнього графового кравця, ці гості, ледве-но озивалися ночами, відлітаючи у вирій, перші шпаки, а на ланах починали збирати кукурудзу, поверталися до незнаних країв, де, можливо, була їхня домівка. Господар не помічав ані приїзду, ні перебування, ні від’їзду своїх гостей. Він раз і назавжди постановив, що перевіряти родинні стосунки гостей, порядкувати видатками на них і виряджати їх до настання зими буде єврей-управитель. Будинок мав два входи. Граф і ті гості, що не зараховували себе до його рідні, користувалися парадним входом, родичам же доводилося давати гаку через сад, щоб заходити чи виходити невеличкою брамою в садовому мурі. За винятком цього, непрохані гості могли робити, що їм заманеться.