Там, у темній річці

— Ні, — прошепотіла Лілі. — Ні, дякую.

— Тоді я постою разом із вами.

Священник підвівся й вийшов із-за стола, задумливо дивлячись на неї.

— Нумо, подумаймо про це разом. Кажуть, одна голова — добре, а дві — краще. Для початку — скільки вам років, місіс Вайт?

Лілі збентежено глянула на нього.

— Я… Я точно не знаю… Колись мені було тридцять із чимось… Але то було декілька років тому. Напевне, тепер мені вже сорок із чимось.

— Гм. А скільки років тій дівчинці з «Лебедя»?

— Чотири.

— Ви ніби дуже у цьому впевнені.

— Бо так і є.

Пастор здригнувся.

— Припустімо, що вам зараз сорок чотири, місіс Вайт. Ми у цьому не впевнені, але ви кажете, що вам уже перевалило за сорок, тож сорок чотири — цілком симпатичне число. Ви згодні? Як аргумент?

Вона кивнула, не розуміючи, яке це має значення.

— Різниця між чотирма і сорока чотирма складає сорок років, місіс Вайт.

Вона замислилася.

— У якому віці мати народила вас?

Лілі зробила крок назад.

— Вона взагалі жива, ваша мати?

Лілі затремтіла.

— Підемо іншим шляхом. Коли ви востаннє бачили свою матір? Нещодавно? Чи давно?

— Давно, — прошепотіла вона.

Священник, ще раз зайшовши у безвихідь, вирішив спробувати інакше.

— Припустімо, що мати народила вас у шістнадцять. Цю дівчинку вона народила б сорок років по тому, у віці п'ятдесяти шести років. На дюжину років старшою, ніж ви зараз.

Ділі блимнула, не в змозі зрозуміти, до чого тут усі ці числа.

— Ви розумієте, що я намагаюся пояснити за допомогою цих обчислень, місіс Вайт? Та дівчинка просто не може бути вашою сестрою. Шанси, що ваша мати народила доньок із такою величезною різницею у віці навіть не мізерні — вони взагалі відсутні.

Лілі втупила погляд у свої пантофлі.

— А як щодо вашого батька? Скільки йому років?

Жінка затремтіла.

— Він помер. Багато років тому.

— Що ж. Подивимося тоді, як усе складається. Ваша мати аж ніяк не могла привести цю дівчинку в світ. Вона для того надто стара. Ваш батько давно помер, тож також ніяк не міг дати їй життя. Отже, вона вам не сестра.

Лілі глянула на плями на своїх пантофлях.

— Вона моя сестра.

Пастор зітхнув й озирнув кімнату в пошуках чогось, що могло б підкріпити його слова. Та побачив тільки недописаний текст на письмовому столі.

— Вам відомо, що дитина відправилася до Баскот-Лоджа разом із містером і місіс Вон?

— Так.

— Якщо ви й далі називатимете її своєю сестрою, нічим хорошим це не скінчиться. Насамперед для самої дівчинки. Подумайте про це.

Лілі пригадала червоні ковдри і смугасті льодяники. Вона підвела голову.

— Я знаю. Рада, що вона там. Подружжя Вонів подбає про Енн краще, ніж я.

— Про Амелію, — м'яко виправив він її. — Ця дівчинка — їхня дочка, яку вони втратили два роки тому.