Там, у темній річці
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-8182-0
- Переводчик: Дар'я Москвітіна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, у темній річці». Краткое содержание книги:
Через деякий час за нею почали приходити люди, які вважали її втраченою сестрою чи викраденою донькою. Ніхто з них насправді не знав, хто ця дитина. То для чого ж вона була їм так потрібна? Із кожним днем таємниця лише поглиблювалася. Німа дівчинка перевернула своєю з'явою життя місцевих мешканців. Звідки вона взялася? Кому належить? І чи знає вона сама, ким є насправді?..
У повітрі був розлитий нищівний холод, але між іржавими та чорними залишками торішньої рослинності уже пробивалася молода зелень. Лілі швидко крокувала — спасибі, що земля тверда, і вона не промочить ноги крізь дірки у чоботах. Наближаючись до Баскота, вона придивлялася до іншого берега ріки — там був Баскот-Лодж, маєток Вонів. Біля нього ні душі.
«Вона, мабуть, у будинку, гріється біля вогню», — подумала Лілі. Уявила комин, великий кошик для дров і танець полум'я. «Не лізь туди, Енн, — прошепотіла. — Воно пекуче». Але у тих багатіїв напевне є коминна решітка. Жінка кивнула сама до себе. Так, точно. Вона уявила Енн у синій оксамитовій сукні — ні, у вовняній тепліше, тож нехай буде вовняна. Лілі подумки пересувалася будинком, усередині якого ніколи не була. Нагорі є невеличка спальня, і там також горить вогонь, щоб було не так вогко. У спальні — ліжко, а на ньому — матрац, тільки набитий він не соломою, а справжньою овечою вовною. На ньому постелені товсті ковдри — червоні? Так, червоні, а на подушці сидить лялька із заплетеним волоссям. На підлозі розстелений турецький килим, тож ніжки Енн уранці не змерзнуть. Комори в домі забиті шинкою, сиром і яблуками; кухарка варить варення й пече пироги; буфет ломиться від банок із медом, а в шухляді є пів дюжини цукрових льодяників у жовту та білу смужку.
Лілі залишилася надзвичайно задоволеною власного версією обстави нового дому Енн, і тільки на порозі священникового обійстя згадала про реальний світ.
«Так, — розмірковувала вона, прочиняючи двері кухні, — Енн має жити з Вонами у Баскот-Лоджі. Там їй буде безпечно. Там вона знайде своє щастя. Тож хай там і залишається».
Священник був у себе в кабінеті. Лілі знала, що прийшла запізно, але, торкнувшись чайника, збагнула, що панотець ще навіть не пив ранкового чаю. Вона стягнула чоботи і дала відпочинок ногам, узувши м'які сірі пантофлі, які зберігала під шафкою у священниковій кухні. У них їй завжди було зручно. Колись давно, пропрацювавши у пастора тільки два місяці, вона наважилася попросити в нього дозволу завести собі домашнє взуття. «Вони вам не заважатимуть. Я зберігатиму їх під шафкою, це щоб не зіпсувати ваші килими», — пояснила тоді вона. Коли він погодився, Лілі попросила видати їй дещицю її власних заощаджень, які панотець зберігав у себе, одразу пішла та придбала ці пантофлі. Іноді, коли сиділа у своєму котеджі, мерзла і боялася привидів, вона пригадувала, що під шафкою на неї чекають її пантофлі, і від думки про це ставало наче трохи легше.
Лілі закип'ятила воду, дістала чайну тацю і, коли все було готово, попрямувала до кабінету й постукала.
— Заходьте!
Пастор схилився над паперами, тож вона одразу побачила клаптик лисини на його маківці; він щось строчив із шаленою швидкістю, яка постійно її дивувала. Дописав речення і відірвав погляд від папірця.
— А! Місіс Вайт!
Це привітання було одним із її найбільших задоволень. Він ніколи не казав: «Доброго ранку!» або «Добрий день!» Такі вітання призначені для першої-ліпшої людини. З нею він завжди вітався: «А! Місіс Вайт!» У його вустах її прізвище звучало як благословення.
Вона поставила тацю.
— Зробити вам тостів, панотче?
— Так, добре, трохи пізніше.
Він прочистив горло і продовжив уже іншим тоном:
— Місіс Вайт…
Лілі сіпнулась, а він натягнув на обличчя вираз добродушної стурбованості, що примусив її злякатися ще дужче.
— Що за дивні речі я чув про вас і дівчинку з шинку «Лебідь»?
Серце завмерло в її грудях. Що тут скажеш? Наче прості речі, а так складно це пояснити, тож вона декілька разів відкрила й закрила рота, не промовивши ні слова.
Пастор продовжив:
— Як я розумію, в «Лебеді» ви заявили, що та дівчинка — ваша сестра?
Голос у нього був співчутливим, та легені Лілі затопило страхом. Вона ледве дихала. Та врешті їй вдалося проковтнути клубок у горлі, і з неї полилися слова: