Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
— Ось так,— сказав Пух, проспівавши пісню тричі.— Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
.....................................
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
— Що все це означає? — спитав Іа-Іа.
Кролик пояснив.
— А що сталося з її старим житлом?
Кролик пояснив.
— Мені ніколи нічого не розповідають,— сказав Іа-Іа.— Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.
— Ну, сімнадцять — це ти перебільшуєш...
— Наступної п'ятниці,— пояснив Іа.
— А сьогодні субота,— сказав Кролик,— отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.
— Але бесіди не відбулося,— сказав Іа.— Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" — і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.
— Ну, я дуже поспішав.
— Спершу повинен говорити один, а тоді — другий,— вів далі Іа.— По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" — "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.
— Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?
Іа замислився:
— У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є,— сказав він нарешті.— Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.
— Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.
— Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.
Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:
— Ну, гаразд,— сказав він,— мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.
— Бувай здоров,— сказав Іа.
— Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.
— Можеш на мене покластися,— сказав Іа.
І Кролик пострибав далі.
......................................
Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.
— Пацю,— сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.
— Що, Пушку?
— Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш про що.
— І ти її створив? — спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця.— Ой, невже ти справді створив?..
— Справді, Пацику.
Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.
— Таки справді-справді? — охриплим голосом спитав Паць.— Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?
— Авжеж, Пацику.
Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.
Тоді Пух повів далі:
— У ній сім куплетів.
— Сім? — перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше.— Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?
— Ніколи,— сказав Пух.— Такого, здається, ще не бувало.
— А інші її вже чули? — спитав Паць, на хвильку затримавшись — певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.
— Ні,— сказав Пух.— Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її зараз чи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її для всіх?
Паць трохи подумав:
— Я, Пуше, думаю, що мені було б найприємніше, якби ти заспівав її мені зараз... а... а потім ще раз заспівав її для нас усіх. Бо тоді всі її почують, а я скажу: "А-а, так-так, Пух мені казав" — і вдаватиму, ніби я зовсім не слухаю".
І Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню — всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця. І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив один куплет іще раз, але Паць засоромився. Це був той самий куплет, що починався словами: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!.. "Він відчував, що початок цього куплета з погляду поезії вийшов особливо вдалий.
— Невже я все оте зробив насправді? — нарешті промовив Паць.
— Та бачиш,— сказав Пух,— у поезії, тобто у віршах, піснях... Одне слово, ти все те зробив, Пацю, бо пісня каже, що ти це зробив. Так усі вважають.