Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
— А ходімо провідаємо всіх-всіх,— сказав Пух,— бо коли ти довго ходиш на вітрі, а тоді раптом зайдеш когось провідати, і він тобі скаже: "Привіт, Пуше! От доречно ти завітав! Зараз саме час трохи підкріпитися!" — це завжди дуже-дуже приємно!
Паць сказав, що для того, аби провідати всіхвсіх, потрібна серйозна причина — скажімо, така, як розшуки Кузьки чи підготовка Ех-спотикції, і нехай Пух щось придумає, коли він може.
Пух, звичайно, міг.
— Ми підемо тому, що сьогодні четвер,— сказав він,— і ми всіх привітаємо та побажаємо їм Дуже Щасливого Четверга. Пішли, Пацику!
Вони підвелися, але Паць одразу ж сів знову: віяв страшенний вітер. І коли Пух допоміг йому стати на ноги, вони рушили.
По дорозі першою трапилася їм хатка Вінні-Пуха, і, можете собі уявити, що коли вони зайшли до неї, господар — сам ведмедик Вінні-Пух — був удома і запросив їх трохи підкріпитися. Далі вони подалися до Кенги, тримаючись один за одного та перегукуючись: "Ну, що скажеш?" — "Що-що?" — "Я нічого не чую!.."
Отож доки вони дісталися до Кенжиної хатки, обидва так змучилися, що довелося їм затриматися й там, аби ще раз гарненько підкріпитися. Коли друзі вийшли знову надвір, їм здалося, що дуже холодно, і вони щодуху помчали до Кролика.
— Ми прийшли побажати тобі Дуже Щасливого Четверга,— сказав Пух після того, як кілька разів зайшов і вийшов із хатки, щоб остаточно упевнитися, що двері в ній не схудли.
— А що, власне, має трапитися в Четвер? — спитав Кролик, і коли Пух пояснив що, а Кролик, чиє життя складалося з Дуже Важливих Справ, сказав: "А-а! А я гадав, ви справді прийшли у справі",— Пух із Пацем хвилинку посиділи і за хвилинку... почвалали далі.
Тепер вітер дув їм у спину, і вже не треба було так кричати.
— Кролик — він розумний! — глибокодумно сказав Вінні-Пух.
— Еге,— сказав Паць,— у нього справжній мозок, а не тирса.
Запала довга мовчанка.
— Мабуть, тому,— сказав Пух,— мабуть, тому він ніколи нічого й не розуміє!
Крістофер Робін у цей передобідній час був уже вдома, і він так зрадів друзям, що вони засиділися майже до обіду, а тоді ще майже підобідали (бо це був такий обід, про який можна потім забути) і поспішили на Пухову Галявку, щоб провідати Іа й не запізнитися на Справжній Обід у Сови.
— Привіт, Іа,— радісно привітали вони ослика.
— А! — сказав Іа.— Заблукали?
— Та що ти! Ми просто прийшли тебе провідати,— сказав Паць,— і подивитися, як поживає твоя хатка. Диви, Пуше, вона й досі стоїть!
— Розумію,— сказав Іа-Іа.— Справді дуже дивно: час би вже комусь прийти та розваляти її.
— Ми думали, чи не розваляв її часом вітер,— сказав Вінні-Пух.
— Ага, он воно що! — сказав Іа. — Мабуть, через те ніхто й не став морочитися з нею. А я гадав, що про неї просто забули.
— Ну, нам було дуже приємно побачити тебе, Іа, а тепер ми підемо провідати Сову.
— Чудово. Сова дуже люб'язна. Кілька днів тому вона тут пролітала і навіть мене помітила. Звісно, вона не озвалася до мене ані словом, але, ясна річ, вона мене впізнала. Дуже люб'язно з її боку. Справді. Душа радіє.
Пух із Пацем чемно позадкували від ослика й сказали:
— Іа, бувай здоровий!..
Вони щосили намагалися не квапитись, але перед ними була ще далека дорога, і вони хотіли прийти вчасно.
— На все добре,— сказав Іа-Іа.— Дивись, щоб тебе не занесло вітром, маленький Пацику. Це буде велика втрата. Знайдеться чимало таких, хто зі щирою цікавістю питатиме: "Куди ж це занесло Пацика?" Ну, бувайте здорові. Дуже вам вдячний за те, що ви випадково тут проходили.
— Бувай здоровий,— востаннє попрощалися Пух із Пацем і рушили до Совиної хатки.
Тепер вітер дув їм в обличчя, і Пацеві вуха лопотіли, мов прапорці, намагаючись кудись полетіти від свого маленького господаря, що з величезними зусиллями пробивався вперед. Йому здавалося, що минуло багато-багато годин, перш ніж він нарешті доніс свої вуха під захисток Дрімучого Пралісу, де вони знову нагострилися і не без тремтіння прислухалися до завивання бурі у верховітті дерев.
— А припустімо, Пуше, що дерево раптом упаде, коли ми будемо саме під ним,— що тоді буде? — спитав Паць.
— Краще припустімо, що воно не впаде,— відповів Пух після глибокого роздуму.
Це припущення заспокоїло Паця, і незабаром друзі вже весело стукали й дзвонили у двері Сови.
— Добридень, Сово,— сказав Пух,— сподіваюся, ми не запізнилися до... Я хочу сказати, як ти ся маєш, Сово?.. Ми з Пацем вирішили провідати тебе. А знаєш чому? Тому що сьогодні Четвер.
— Сідай, Пуше, сідай, Пацю,— люб'язно сказала Сова.— Влаштовуйтесь, як вам зручніше.
Друзі подякували Сові і влаштувалися, якнайзручніше.