Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-05-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика». Краткое содержание книги:
* * *
Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.
Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.
_______
На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)
Так, скажімо, не поталанило поняттю «дискурсії», винесеному в заголовок рецензованої праці, одному з центральних робочих термінів Гундорової, потрактованому дещо спрощено (як свідчить хоча б ототожнення «мовомислення» Ігоря Костецького з «дискурсією» Мішеля Фуко) й окресленому зокрема обтятою цитатою з передмови до «Слів і речей» російської дослідниці Н.С. Автономової (не Автомонової, як вказано у бібліографії; до речі, іменний покажчик, як на наукове видання, складений недбало, деяких згадуваних у примітках авторів — як от О. Ільницького або О. Бартко, с. 103–104, — там нема, зате чомусь є І. Андрусяк; натомість ви не знайдете Хвильового на с.70, ані Гайдеґґера на с.189, куди з невідомих причин покажчик відсилає). Характерною прикметою нерозуміння думки Фуко є якраз те, що Гундорова редукує в Автономової: «Дискурсія — це… область умов можливості мови й пізнання»; область, можливо, недосяжна, де онтологія і семантика збігаються; слід одразу ж зазначити, що мова — це ще не семантика, так само, як мислення — це не онтологія, тому неологізм Костецького вказує на інший феномен, аніж той, про який ідеться у Фуко.
Сумнівною є і та операція, яку дослідниця проробляє з «духовною ситуацією сучасності» Карла Ясперса. В Ясперса (ідеться про побудову духовної ситуації сучасності, мета якої — «не замкнений образ створеної картини буття». Авторка ж, рецитуючи німецького філософа, говорить своєю чергою про «замкнутий образ історії», ніби не чуючи принципової різниці між словами «буття» та «історія». Окрім того, в Ясперса цей фрагмент стосується його філософської стратегії в даному, конкретному творі («Духовна ситуація сучасності», 1931); тимчасом дослідниця похапливо й без жодних прояснень свого наміру (якщо не вважати за обґрунтування легковажне «можна»: «Український естетичний модерн початку XX ст. можна розглядати історично, а можна — екзистенціально, в категоріях „духовної ситуації сучасности“») користується ексклюзивним Ясперсовим терміном як продуманою (на жаль, не Гундоровою) й усталеною категорією; за цим користуванням проглядає певна претензійність і, в ґрунті речі, наївна позиція.