Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
5. Група армій «Південь»,
6. Група армій «Південний схід»,
7. Команда ХVIII-ої військової округи,
8. Головне командування 2-ої армії,
9. Головне командування 6-ої армії.
У цій метушні деякі накази суперечали один одному. Деякі вищі військові командування вимагали перебрання зброї та спорядження для себе. Ясно видно було спекулятивні розпорядження деяких командувань, і зовсім не було сумніву про заплутаність всієї справи. А втім, тепер Дивізії дозволялося затримати 20% ручної зброї та 20% спорядження. На завваження, що 20% спорядження у різницькій і пекарській сотнях не вистачить для заготівлі м'яса і хліба, вище командування коротко вирішило, що Дивізія має здати все устаткування. А ніхто не подумав, як саме можна прохарчувати 20 000 вояків Дивізії. Командування Дивізії ані не думало виконувати такий безглуздий наказ. Воно відповідало за долю українців у Дивізії і цього обов'язку ніхто ще з нього не зняв.
Скупчення частин Дивізії навколо Марібору та розбудова оборонних позицій продовжувалася. Ці самостійні оборонні заходи вітають 2-га та 6-та армії. Курінь фюзилерів перекинено до міста Шпільфельду, де він мав завдання боронити перехід річки Муру. Штаб Дивізії тримав постійний зв'язок з своїми командирами частин на випадок несподіваного введення Дивізії в бої. Командири полків у свою чергу інформували про зміну становища усіх своїх старшин. Курінь саперів зайнятий розбудовою усякого роду застав.
Опір проти здачі зброї тривав далі. Дивізія вимагала, щоб найвищі чинники вирішили цю справу. Через загрозливе становище на фронті, вона повернула здану ручну зброю воякам, які прийняли її з великим задоволенням. Перебуваючи на оборонних позиціях, командування Дивізії вважало, що таке розпорядження було не тільки доцільне, але також необхідне.
Якраз в той час несподівано до Дивізії заїхали Вехтер, колишній губернатор Галичини, та полковник Бізанц, керівник Військової Управи. Вони приїхали пізно увечері, але Фрайтаґ не волів особливо улаштувати їх у своєму штабі й обговорити з ними всі подробиці ситуації, в якій опинилася Дивізія. Щойно під тиском начальника штабу він на це погодився. Ця подія трапилася 26 березня 1945 року. Вехтер і Бізанц були ознайомлені з фронтовим становищем, але нічого не знали про роззброєння Дивізії. Як виявилося, Вехтера приділено по втраті Галичини на спеціяльний пост в головному управлінні СС із завданням опіки над усіма чужонаціональними частинами. Отже, саме у відповідний час прибула до Дивізії людина, яка мала всі дані відстоювати її інтереси.
Вехтер негайно почав діяти. Він зв'язався з усіма вищими інстанціями, включно з Гіммлером. Він переконував ґавляйтера Уіберрайтера, що це буде в інтересі його области, яка є під загрозою, домогтися скасування наказу, а Уіберрайтер мав безпосередній зв'язок з Гітлером. Проте, все було даремно. Дивізія однак не здала зброї, бо на перевезення було тільки кілька вагонів, а сильне бомбардування станції в Марібору зовсім стримало залізничий рух на кілька днів.
Вехтер поїхав найближчого дня до головнокомандувача групи армій «Південь», генерал-полковника А. Лєра (Alexander Lцhr), щоб йому вияснити справу. Вехтер твердив, що, якщо Дивізія мала б бути знищена без зброї, тоді її доцільніше буде ввести у фронтові бої, до яких вона зовсім готова. Вехтера супроводив 1-ий старшина для доручень як фаховий дорадник. Через велику навалу праці в штабі, Фрайтаґ не погодився, щоб з Вехтером їхав начальник штабу, хоч про це його просили Вехтер і сам начальник штабу.
У штабах усіх частин Дивізії, не говорячи вже про дивізійний штаб, день і ніч тривала жвава діяльність. У зв'язку із загостренням фронтового становища, накази, розпорядження, запитування про здачу зброї та оборонні позиції чергувалися у швидкому темпі.
Тим часом Дивізія посувала свої оборонні позиції далі на схід і північ до річки Муру, щоб бути поблизу фронту 2-ої та 6-ої армій. У розвідувальних діях ворог відкрив мало відпорне місце стику обох армій і, спритно використовуючи його, прорвався через фронтову лінію. Дивізія не могла посунутися далі на схід на власну руку, але вона зайняла такі позиції, з яких легко було розпочати дії для замкнення прориву. Командири всіх підрозділів одержали накази розпочати розвідувальні дії, головне про шляхи підходу до району Ґляйхенберґу та Фельдбаху, в якому виникла фронтова прогалина. Вехтер повернувся з штабу групи армій з доброю вісткою, що головнокомандувач пообіцяв поклопотатися про введення Дивізії у фронтові бої. Впродовж цього короткого часу Дивізія провела здачу деякої кількости ручної зброї, яку згодом знову повернено воякам.