Українська дивізія «Галичина»

Після введення Дивізії у фронтові бої Вехтер від'їхав з Дивізії, щоб відвідати козачі частини та головнокомандувача німецьких військ в Італії генерал-полковника Гайнріха фон Фіттінґгоффа (Heinrich Freiher von Vittinghoff). Знову Бізанц поїхав до запасного полку в Фелькермаркті.

Ще перед своїм від'їздом Вехтер натякав на можливість капітуляції. Він, що був відповідальний за всі чужонаціональні частини в німецькій армії - козацький корпус, Українську Дивізію і східньо-турецькі частини - мав плян стягнути їх усіх до Північної Італії через Тольмеццо і там передати західнім державам. Що більше, Вехтер ще мав ідею приєднати Українську Дивізію до польської армії генерала В. Андерса, виходячи з принципу, що українці в Дивізії - це з юридичного погляду колишні громадяни Польщі. Тому він уважав за доцільне відновити давнішу назву Дивізії «Галицька ч. І», щоб підкреслити її територіяльне походження. На його думку, Дивізія повинна б забезпечитися вдосталь харчами, головне живою худобою, бо треба буде переходити Альпи. Для цього пляну дуже підходило розташування запасного полку в Фелькермаркті, через який вона мусіла б переходити до Італії, а в ньому можна б нагромадити досить харчів і худоби. У всякому разі Дивізія не сміє попасти в руки большевиків, а мусить перейти до англійців або американців. Ці справи Вехтер хотів обговорити з головнокомандувачем німецьких військ в Італії. Перед виїздом Вехтер ще заповів прибуття до Дивізії генерала Павла Шандрука, голови Українського Національного Комітету і головнокомандувача всіма українськими частинами. [35]

Десь у половині квітня 1945 року, з повітряних збройних сил приділено до Дивізії 2 500 вояків, які не мали жадного піхотного вишколу. У цій групі було близько 70 старшин - від хорунжого до сотника - а решта були переважно підстаршини, здебільша в ранґах старшого десятника й бунчужного. Це були техніки обслуговування аеродромів та деякі літуни, які в цю останню стадію війни вже довший час не мали жадного застосування і врешті були передані в розпорядження фронтових частин. Очевидно, що тепер важко було цих вояків будь-як використати, бо вони не мали ані піхотного вишколу, ані бойового досвіду. Раніше Фрайтаґ був би радий з такого зміцнення німецьким елементом, а тепер вони прийшли надто пізно і стали радше зайвим тягарем, ніж допомогою. До того вони ще не мали зброї. Дивізія мала заледве зброї для своїх вояків, а в запасному полку бракувало зброї. Та для Фрайтаґа кожний німецький вояк був добрий вояк і він за всяку ціну хотів їх затримати у Дивізії. Щоб їх включити до Дивізії, треба було б спершу відібрати зброю у 2 500 українців, загартованих у боях, і відправити їх до робочих батальйонів. На їх місце, головне на пости ройових і чотових, прийшли б у боях незагартовані, невишколені вояки, але німці. Очевидно, таке вирішення справи в останній стадії війни дуже принизило б українців. Після довгих нарад Фрайтаґ врешті залишив цей плян і вирішив, що всі новоприбулі вояки мусять спершу відбути піхотне бойове навчання. А тому, що недавно поповнений польово-запасний курінь міг прийняти на навчання тільки 1 200 вояків, решту розподілено поміж іншими частинами Дивізії на навчання. Деяку частину з них, головне радистів, телефоністів та інших техніків, відразу включено до відповідних відділів Дивізії. Що мало б статися з іншими вояками після 3-4 тижнів бойового навчання, ніхто не знав. Усе залежало від дальшого розвитку подій. Також командири поодиноких полків не були однієї думки щодо включення цих вояків до їхніх частин. Командир 29-го полку відразу відкинув пропозицію включення цих вояків до його частини. Тотожню думку відстоював начальник штабу. Зате командир 30-го полку був іншої думки. Він бажав якнайшвидшого й найчисленнішого включення цих вояків до його частини. Його бажання було задоволене як експеримент, і тим самим створено третій курінь у 30-му полку. Два інші полки вже перед тим одержали поповнення і створили треті курені. Варто ще згадати і про інший плян Фрайтаґа. Він хотів через перегрупування створити у кожному полку один чисто німецький курінь, але через незвичайні організаційні труднощі (адже всі частини перебували на першій лінії фронту) цей плян був відкинутий. Капітуляція унеможливила будь-яке застосування цих вояків з повітряних збройних сил. Крім включення більшої кількости до 30-го полку, решта їх перебувала останні дні війни на бойових вправах у запасному курені чи в окремих частинах Дивізії. Добре, що так склалося, бо таким чином уникнено ще одного нового напруження між українцями й німцями.