Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Нове знання, яке здобуте авторами цього видання і яке ґрунтується на класифікації правових норм за критерієм способів їх закріплення в актах законодавства і виявлення їх при тлумаченні, з розумінням і доброзичливо сприймається у суддівському середовищі. Лише одного разу суддя апеляційного суду не зрозумів, для чого йому читають лекцію «про ази юриспруденції, коли він вирішує найскладніші справи». У відповідь він почув, що дійсно його, як і його колег, образно можна порівняти із столяром, що виготовляє столи виключно за допомогою однієї сокири. Але ж столи краще виготовляти за допомогою не тільки сокири, а й багатьох інших інструментів і обладнання. Це може звучати дещо образливо. Тому зауважимо, що знань та навичок роботи з відповідними інструментами судді не отримують в університетах, оскільки і в науці відповідні знання відсутні, а науковці розмову на цю тему в кращому випадку відхиляють (якщо і взагалі не заперечують значення таких інструментів).

2. Ставлення науки до проблеми виявлення при тлумаченні правових норм, що лише логічно закріплені в нормативно-правових актах, просто дивує. З одного боку, у філософії права помічено, що «інтерпретація у її герменевтичному розумінні можлива лише щодо текстів, яким властива змістова подвійність: певна система значень артикульована у них (текстах) первісно й з огляду на це — очевидна, проте за цією очевидністю приховується вторинна система значень, для якої перша є формою репрезентації»[114]. З іншого боку, дослідження згаданої у цій цитаті вторинної системи значень не опустилось від філософського рівня до рівня теорії права, а тим більше, — до галузевих юридичних досліджень. Ті наукові результати, які отримав Є. В. Васьковський при дослідженні вторинної системи значень положень актів законодавства на рубежі XIX та XX століть, не були розвинуті. Non progredi est regredi. І ось уже в науці з’являються думки про те, що використання при тлумаченні актів законодавства висновків від протилежного, від попереднього правового явища до наступного і навпаки, ступеню є перевертаннями, що спотворюють зміст відповідних нормативних положень.

Тому уже тут на конкретному прикладі покажемо можливості використання методологічного інструментарію з метою виявлення правових норм, які текстуально в актах законодавства не закріплені, але вмішуються в них логічно, і вирішення правових колізій між такими та іншими правовими нормами.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються «права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина». Це конституційне положення опрацьоване не найкраще, бо навіть надає діяльності держави спрямованості, що певною мірою є протилежною тій, яка закріплена у ст. 3 Конституції: права і свободи людини і громадянина встановлюються виключно законами, а обов’язки громадянина встановлюються виключно законами тільки основні. Отже, обов’язки громадянина, що не належать до категорії основних, можуть встановлюватись і підзаконними актами. Крім того, наведене конституційне положення виключає встановлення прав та обов’язків людини і громадянина Конституцією. У зв’язку з цим С. В. Шевчук пише, що «саме на такому підході, керуючись принципом парламентського суверенітету, наполягають народні депутати України. Так, у юридичному документі «Засади державної політики України в галузі прав людини» ... підкреслюється «визнання верховенства права, за яким проголошення і реалізація прав і основних свобод людини і громадянина засновані лише на законі»[115].