Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю
- Автор: Турунен Ари
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-91-5
- Переводчик: София Цисарева
- Жанр: История
Электронная книга - «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, передусім тих, хто цікавиться різноманітними питаннями історії.
ISBN 978-617-7192-91-5
© Переклад. С. Цисарева, 2018
© Видавництво Анетти Антоненко, 2018
© Ніка-Центр, 2018
© Серія «VIAE HUMANAE». Ніка-Центр, 2009
Поблизу кав’ярень була вулиця червоних ліхтарів, вишукані ресторани та чайні, де грали в шахи. За свідченням Жана Шардена, опіум уживали представники всіх верств населення, винними крамницями володіли вірмени, а куріння канабісу вважалося міщанською звичкою. На головній площі були розташовані кіоски й торгові намети. Їхнє місце розташування було організоване відповідно до видів товару. В центрі звичайні торговці та ремісники пропонували їжу, прянощі, ліки, вироби зі шкіри й бавовни, шовк і атлас. По краях заможні торговці та майстри виставляли на продаж коштовні вироби. Щоранку тут продавали верблюдів, коней і мулів. Після полудня приїздили столяри з виготовленими меблями. На площі були також палітурники і спеціально відведені місця для купців із Венеції та Нюрнберга.
Оскільки Ісфахан був важливим пунктом призначення на Шовковому шляху, на Мейдані продавали вироби зі всіх куточків світу: від Португалії до Китаю, від Індонезії до Балтійського моря. Тут міняйла встановлювали свої залізні пункти обміну грошей і кіоски. Намети з вуличною їжею були всюди, і в кожному шипіли казанки. Вода була безкоштовною, оскільки торговці оплачували роботу водоносів. Зазвичай ринок працював до пізнього вечора, коли наставав час акробатів, дервішів, оповідачів історій і музикантів. Поліція охороняла площу настільки пильно, що злодіїв там не було. Час від часу площу наказували звільнити, аби там можна було пограти в поло. Життя в Ісфахані було розслабленим і сповненим задоволень.
Місто культур і караванів
Шах Аббас сповідував шиїзм. Шиїти були послідовниками двоюрідного брата пророка Мухаммеда Алі, адже Шиа означає партія Алі. У своїх теологічних поглядах шиїти були ліберальнішими від сунітів. Шиїзм робив акцент на свободі волі та був відкритим до нових ідей. З іншого боку, шахи розуміли шиїзм у власний спрощений спосіб: засновник династії Сефевідів Ісмаїл І оголосив шиїзм державною релігією під страхом смертної кари.
Ісмаїл був родом з Азербайджану і розмовляв азербайджанською тюркською мовою, що згодом стала мовою двору Сефевідів. Свого ім’я династія набула у 1334 р. від покійного шейха Сефі, одного з керманичів регіону. Ісмаїл прийшов до влади у 1501 р., коли йому було лише чотирнадцять років. Можливо, саме юнацька непримиренність у поєднанні з владою зробили його винятково жорстоким. Він вимагав від сунітів звинувачувати своїх попередніх ватажків, що було надзвичайно принизливим. Він завоював території всього Ірану і колишньої імперії Сасанідів у сучасному Іраку. Двох лідерів повстання він наказав засмажити на площі Ісфахана і зробити з них кебаб, який на знак вірності мали з’їсти їхні спільники. Після смерті в 1524 р. Ісмаїл залишив імперію в повному хаосі та на межі громадянської війни. Три його наступники не покращили ситуацію. Після чого в 1587 р. до влади прийшов Аббас. Йому було шістнадцять років, коли він скинув із трону свого батька.
Хоча Аббас міг поводитися так само безжалісно і жорстоко, як і Ісмаїл I, він, утім, був значно прагматичнішим. Аббас вірив, що релігійна терпимість сприяє розвиткові торгівлі і, отже, загальному збагаченню.
На думку Роджера Сейворі, дослідника історії Ірану, шах Аббас був блискучим стратегом і тактиком, визначною рисою характеру якого була обережність. Він прагнув досягати своїх цілей радше дипломатичним шляхом, ніж воєнним. Проте, якщо події розгорталися не так, як він хотів, бунтівники відчували на собі весь його гнів. У 1614—1615 рр. Аббас придушив повстання грузинів у Кахетинській провінції. Понад шістдесят тисяч грузинських селян загинули, більш ніж сто тисяч було вивезено до Персії.
Аббас любив полювання і був майстром на всі руки: він умів власноруч викувати шаблю, підігнати сідло, виткати полотно. Він не терпів лінощів. У розмовах Аббас відразу переходив до самої суті та полюбляв чесні дискусії. Торгову справу він знав до тонкощів. Він завжди уважно слухав співбесідника й відповідав бадьоро та влучно. Аббас користувався підтримкою простих людей і проводив з ними багато часу. Він часто з’являвся на базарах і в інших громадських місцях Ісфахана. Часом він вирушав до вірменського кварталу й там годинами просиджував у колі місцевого населення за келихом вина. Вдягався зазвичай просто, проте під час офіційних заходів вбирався у парчу й дорогоцінне каміння, набуваючи вигляду істинно царського.