Дай сили заплакати. Роман-видіння

— А хіба сни продають?

— Ні, ні, дитино, живі сни тільки дарують.

— А людям які сняться сни?

Бабуся обережно оглянулася, потім нахилилася до мене і суворо прошепотіла:

— Людям сняться не сни, а гріхи.

Тут же випросталася і з любов’ю почала далі пестити свої сни. Помітивши моє зніяковіння і розгубленість, бабуся-хризантема продовжила.

— У давні-предавні часи людям сни були даровані як дорога до безсмертя… Сни для них були джерелами знань і пізнання. У них люди зустрічалися з далекими предками, і ті передавали свій досвід, спілкувалися з Творцем, і він учив мудрості. У снах люди здійснювали неймовірно далекі подорожі від зірок до зірок і там теж збагачувались великими знаннями. Мало-помалу через сни люди досягали такої гармонії й витонченості, що майже наблизилися до Істини. А пізнання Істини — це Безсмертя.

Бабуся зачерпнула з відра пригоршню води і освіжила у скрині хмарки-сни.

— Але тепер людям теж сняться і не такі вже й страшні сни, — заперечив я.

— Так, маєш правду, — згодилася бабуся. — Але це тільки відлуння первісних снів. Вони приходять тільки до немовлят і дітей. Це кольорові сни і видіння колишніх польотів людини. Дітям це дуже подобається, вони ще нічого не розуміють, однак трапляється, що дуже-дуже рідко кольорові сни приходять до дорослих. Так само нечасто люди літають у снах. Вони прокидаються вранці, їм стає дуже печально, вони плачуть. Це плачі за давніми снами і втраченими світами…

— Я не розумію, але чом Творець позбавив людей дарованих ним же снів.

— Запам’ятай, сину, те, що Творець дарує, він ніколи не відбирає. Люди самі гублять або позбавляються.

— І так само зі снами?

— Так. Люди продали свої божественні сни. Вони обміняли їх на гроші. З тої миті, як людина придумала гроші і захотіла себе обезсмертити земними багатствами, вона втратила сни провидіння і пізнання. Вона перестала літати. Людей у снах переслідують жахи, вони бояться втратити багатства, владу, славу, їх мучать скоєні злочини, борги, страхи перед смертю і невідомістю.

— А ви можете мені подарувати один зі снів? — несподівано попросив я.

— З великою радістю, — аж звелася бабуся-хризантема. — Вибирай, який тобі подобається?

Я нахилився і вибрав сон-хмаринку у формі серця.

— Можна? — запитав.

— Який молодець. Ти вибрав найщасливіший сон! — задоволено мовила бабуся. — У ньому до тебе прийде велике провидіння! І ти зустрінешся з коханням.

— І що робити з цим сном?

— Помаленьку, невеличкими шматочками з’їж його, — порадила щиро.

Я торкнувся вустами і відщипнув крихітку хмаринки. Сон на смак справді нагадував чи то цукрову вату, чи то морозиво і пахнув свіжою малиною. Шматочок за шматочком поволі проковтнув дарунок бабусі-хризантеми. Я стояв і чекав чогось неймовірного. Проте нічого дивного не сталося… Тільки ось по всьому тілу м’якою хвилею прокотилося солодке тепло, і все моє єство зсередини осяялося музикою ніжних голосів. У мене з’явилося таке почуття, ніби я лежу в лоні матері, над головою, наче сонце, сяє материнське серце і всього мене зігріває безмежною любов’ю.