Степовий пірат
- Автор: Лубєнський Станіслав
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книги – ХХІ
- ISBN: 978-617-614-087-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Степовий пірат». Краткое содержание книги:
— Слухай, хлопче, тут тобі кожен скаже, що Махно був ще той бандит і злодій, — стискає мені руку якась обурена бабця. — Я знаю, бо мені дідусь розказував. Махно його побив і вкрав у нього коня. Якби він мав чисте сумління, то не втікав би до Франції.
Пані в кіоску з морквою чекає, поки бабця відійде.
— Аж таким поганим він не був. Люди його поважали, бо він дбав про бідних. А тепер так на нього наговорюють… Перебільшують, бо звикли до того, що їм роками казали.
Пані за сусіднім прилавком нашорошує вуха.
— Ніхто вже про бідну людину не піклується. Тепер лише бізнесмени живуть собі, як вареники в маслі. За Союзу все було, з дітьми у відпустку їздили. А зараз? На Пєрвомайській немає ні води, ні світла. Колись принаймні електрику давали. Може б, ти про це, молодий чоловіче, написав?
У ветеринарній крамниці якийсь чоловік купує мазь для копит.
— Мій дід лежав у лікарні з одним, який знав, де закопаний скарб Махна. Він чекав на синів, щоб їм розповісти, а ті дурні не приїхали. Ну і забрав таємницю в могилу.
З-за спини чоловіка вискакує його дружина.
— Нестор Іванович? Так це ж мій родич! Тіточний прадід з боку мами. Бабця мені розказувала, що впіймав колись Махно такого грубого багатія з перснями на пальцях. Не зміг їх стягнути, то шаблею відрубав. Бабця казала, що Батько був справедливий.
Махно для незалежної України — постать незручна. Він точно не є матеріалом, з якого можна зробити національного героя. Анархіст, ворог державного порядку, отаман степової утопії. Він не був мучеником за національну справу, але й не підпорядковувався владі більшовиків. За часів Радянського Союзу зміцніла його чорна легенда. В «Ходінні по муках», романі про дозрівання російської інтеліґенції до комунізму, Олексій Толстой змалював його як звироднілого бандита. Брехня, повторювана тисячі разів упродовж років, стала правдою. Прихильна пам’ять про махновський рух була небезпечною. Навіщо наражати себе й близьких на небезпеку? Колишні махновці заради святого спокою навчили своїх дітей, що боротьба під знаменами «Воля або смерть» була помилкою. Лише в деяких родинах потайки розповідали історії про справедливого гуляйпільського Батька, що роздав селянам землю й вигнав геть панів.
Довго вважалося, що Нестор Іванович Махно з’явився на світ у жовтні 1889 року. Він сам називав цю дату, а слідом за ним її повторювали історики. Проте парафіяльні книги вказують, що насправді він народився на рік раніше — 26 жовтня 1888 року за григоріанським календарем. Імовірно, його мати, Євдокія Матвіївна, змінила дату в метриці, щоби Нестор пішов в армію на рік пізніше. Це була в ті часи поширена практика. Військова служба тривала шість років, Імперія безперестанку вела війни. Цей прихований від держави рік означав, що у господарстві на дванадцять місяців довше допомагатиме ще одна пара чоловічих рук.
Не виключено, втім, що дату в метриці було змінено допіру 1910 року, коли Нестора мали повісити за революційну діяльність. На рік молодший, він виявлявся неповнолітнім, тож його не можна було засудити до смертної кари.
Махно подав дату, завдяки якій не повис на мотузці. Але те, що спокійне життя — не для нього, було відомо в Гуляйполі вже від дня його хрещення, коли від полум’я свічки загорілась ряса попа. Вогонь швидко загасили, але місцеві знали: народився безбожник, якого ще світ не бачив.
Батько Нестора, Іван Родіонович, працював візником у закладі Бориса Кернера. Звідки й коли прибула до Гуляйполя його родина, описав дослідник місцевої історії Сергій Полтавець. Виявилось, що впродовж кількох десятиліть родина Махна змінювала прізвище тричі. Батьком Івана був Родіон Іванович Міхненко з села Жовтневе (кілька кілометрів від нинішнього Гуляйполя). Як можна зрозуміти зі звучання прізвища, він мав би бути нащадком якогось таємничого, загубленого в темряві історії Михайла.
Батько Нестора натомість мав уже прізвище не Міхненко, а Міхно, тоді як двоє його братів — Махно. Можна припустити, що вони змінили прізвище, аби відхреститися від сумного минулого й зануритись у нове середовище, коли після 1861 року — як звільнені з панщини селяни — переїхали до Гуляйполя. Так само під прізвищем Міхно записані до парафіяльних книг майже всі діти Івана і Євдокії (у дівоцтві — Передерій). Їх було немало: Омелян, Савелій (Сава), Григорій, Нестор, а також померлі малими близнюки Юхим і Тит, Степан і єдина дівчинка Настя. Лише найстарший з дітей Полікарп (Карпо) невідомо чому був записаний як Махно. Нестор, що з ранніх років мав схильність до порушення правил, скористався безладом у паперах і обрав собі саме це прізвище, хоча за законом був Міхном.