Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Чотири зими ходив Іванко до школи. Вже й сусіди почали вчащати до старого Сили, аби його писемний син прочитав, що там у тих папірчиках понаписувано.
Однієї літньої ночі, коли по дворах верховодив сон, селян розбудив церковний дзвін. Голосисто забовкав ув один край, попіднімав на ноги сонних. Селяни повихоплювалися на двір, хто в чому спав, охтіли та озиралися навколо, аби пересвідчитися, з котрого боку тягне димом.
— Школа горить!
Та люди не дуже хапалися за цеберки. Най горить, фрас[15] із нею! Гершко все одно дістане за неї гроші від уряду: хата посекурована[16].
Білі людські постаті поверталися досипати коротку літню ніч.
З ранком поздоровкалися усі дзвони церковні: у школі згоріла вчителева жона з дітваком, а вчителя з розтрощеною головою знайшли за дровітнею.
Чому зотліла стара школа? Хто прохромив череп учителеві? Ніхто й досі ще не знає. Лише подейкують, ніби Гершко підплатив паліїв, та вони й пустили з димом ту хату, за котру власник потому дістав великі гроші. А вчителя згирили, аби не залишався свідок.
Чи так, чи не так ото було, — тяжко судити, бо урядовці й самі не довго сушили собі голови над тим. Менше стало одним русином у селі — світ не перевернеться. Народиться другий…
Іванка так тягнуло в школу, що й на п’яту зиму захотів піти. Правда, тепер уже сільських дітей передали церковній школі, яка розміщалася у колишній дяківні. За вчителя правив тут тутешній дяк Тома Гудь. Серед селян він був найвищий грамотій. Ще б пак! Вісім зим ходив у горішню школу, що згоріла перед сим. Заприязнився з попом, з німцем-поміщиком, з нотарем, з начальником жандармерії, догідливо ручкався з екзекуторами. Ото не фіґлі мати таких друзів! А з колишніми своїми побратимами поводив себе спогорда. «Науку знати, — казав при нагоді, — треба на плечах голову мати». Коли Тома виводив на папері своє куце прізвище, тричі відпочивав, бо після кожної літери припльовував на кінчик пера. М’який знак у кінці ніколи не ставив.
— Гуд! — приховано сміявся з нього нотар.
— Робін Гуд! — плескав його по плечу німець-зайда. Та дяк не розумів, про що каже пан.
Якось Тому поспитали, чому не ставить м’якого знака.
— Прізвисько, прошу красно, має бути тверде, як і натура в чоловіка. — Нащо його пом’якшувати?
Так от, цей чоловік з твердою натурою буде відтепер навчати Іванка.
Півець[17] правого крилосу має для того три найголовніші книги — «Псалтир», «Євангеліє» та «Катехизис», віддрукований нещодавно десь у Відні. З «Псалтиря» знав кілька рядків першої псалми навіть напам’ять. Вона починалася словами «Блажен муж, іже не іде на раду нечестивих…». Читанка була одна на всі класи, і з дозволу Томи її відкривали лише в понеділок. Красописом та рахунками займалися також один раз на тиждень. Навчання починалося щоразу після малої служби Божої в церкві, а закінчувалося, коли на небі з’являлася перша зоря.
Позаяк Тома не мав при собі годинника, уроки тяглися досить-таки довго. Коли це було пізно восени, то ще півбіди. Затямить, приміром, свого сусіда, як той везе волами гній на поле. Повертається сусід з поля — перерву робить Тома. Взимку ставало гірше: на перерву відпускав дітей лише тоді, коли його старший син повертався з лісу.
Десь коло полуденка до класу забігла захекана Томова жінка.
— Залишай, чоловічку, сих дурнів, та біжи швидше домів! — і вже йому на вухо та так, що чути було аж у глухий куток: —На гостину прийшли з Берегсазу[18]. — А до учнів виторохтіла: —Ану, ошколовані віслюки, вішайте на свої короставі шиї тайстрини — та з Богом до сто чортів! — і так же швидко повернулася та вийшла.