Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6552-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька». Краткое содержание книги:
Діяльність есерівських терористів взяли за приклад більшовики. Відмінність була лише одна, але яка! Індивідуальний терор комуністи-ленінці возвели в ранг державної політики. Людей рубали мільйонами і десятками мільйонів. Установити чисельність жертв, мабуть, не вдасться вже ніколи. З 23 серпня 1939 р. СРСР – офіційний союзник Великогерманського Рейху.
Методи індивідуального терору широко використовували не тільки піддані Романових – росіяни, українці, євреї, представники інших національностей. Ними не гребували, більше того – їх активно пропагували і поляки.
На цю обставину звернув увагу мою, зокрема, тернопільський публіцист Святослав Липовецький. Список терактів у XX ст. було відкрито 19 травня 1905 р. Того дня у Варшаві бойовики Польської партії соціалістичної (ППС) здійснили невдалий замах на життя генерал-губернатора Костянтина Максимовича. Наступна «бойова» акція – 8 листопада 1906 p., станція Рогув під Лодзем – напад бойовиків ППС на поштовий поїзд Російської імперії з метою пограбування. І так далі і тому подібне. Загалом, – підкреслює С. Липовецький, – «лише насильницьке здобуття Пілсудським влади у Польській державі (проти офіційного польського уряду) у травні 1926 року коштувало понад 400 осіб убитих та близько 1000 поранених».[6] Кожний охочий може скласти свій список героїчних діянь «бойувки» ППС.
Марш членів ППС. 1920–1930 pp. XX cm.
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/02/27/114519/
Підкреслюю: бойове крило цієї партії очолював не хто інший, як майбутній засновник Польської держави Юзеф Пілсудський. Від 1887 р. він був державним злочинцем у системі правових координат Російської імперії. І – героєм визвольної війни для свого народу, окупованого в три прийоми в 1772–1795 pp. Активними діячами цієї терористичної (з точки зору російської імперської влади) були також дружина Пілсудського – Олександра, майбутні парламентарі Валерій Славек та Раймонд Яворовський та багато інших, чиї імена вписані червоним рядочком в історію Другої Речі Посполитої.
Пригляньмося до Німецької республіки. Один із перших записів у тренді припадає на 26 серпня 1921 р. Від куль членів організації «Консул» гине міністр фінансів Матіас Ерцбергер. Убили його за те, що в листопаді 1918 р. він підписав перемир'я з Францією та Великою Британією, яке поклало край Першій світовій війні. 20 – 30-ті pp. XX ст. у Німеччині – епоха масового комуністичного та націонал-соціалістичного терору проти політичних супротивників. Перемогли в цій кривавій громадянській війні найбільш послідовні. В січні 1933 р. їх вождь обійняв посаду канцлера, в березні його партія брунатних терористів набирає майже 44 % голосів на парламентських виборах. Виборці масово підтримують основні ідеї руху за визволення від пут ганебного Версальського миру, за об'єднання всіх німців в одній державі, яка би забезпечила нації все необхідне для благополучного, мирного розвитку. Для цього треба було розтрощити головного ворога – Францію, ліквідувати демократичний устрій, заступити який мала «єдина держава» з «одним народом» та «одним вождем». Така програма забезпечила Гітлеру, за різними даними, від 20 до 50 атентатів (замахів).
Від 1903 р. тут існує Німецька робітнича партія. Головне внутрішньополітичне питання, яке розділило народ та політикум, – ставлення до проблеми об'єднання з Німеччиною. В 1933 р. канцлером стає противник аншлюсу Енгельберт Дольфус, який забороняє діяльність нацистів, відмовляється скликати парламент, призупиняє дію конституції, фактично запроваджує авторитарний політичний режим. 12 лютого 1934 р. австрійські анархісти та соціалісти розпочинають збройне повстання, придушене урядовими військами. Кількість убитих перевищує 100 осіб. Дольфус оголошує створення єдиної для всієї країни партії – «Вітчизняного фронту». 25 липня 1934 р. під час путчу, організованого тепер уже нацистами, Дольфус був убитий у своїй резиденції.
23 березня 1919 р. Беніто Муссоліні засновує «Італійський союз боротьби», а в 1921 р. – Національну фашистську партію. Один з його найближчих соратників, Діно Гранді, створює озброєні загони «сквадристів» («чорносорочечників»), які «залізом та кров'ю» почали наводити «порядки» на вулицях італійських міст. Одне з перших гучних вбивств – соціаліста Джакомо Маттеотті. Супротивники не залишилися в боргу, вчинивши принаймні чотири замахи на життя Муссоліні. В 1923–1924 pp. його партія дістає більше 60 % міст у національному парламенті. Це дало змогу «легітимізувати» авторитарний однопартійний політичний режим, який існував упродовж наступних 20 років.
6
Докл. див.: Липовецький С. «Борщ за незалежність» проти «борців за незалежність» // http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/02/27/114519/