Мовчання ягнят
- Автор: Харрис Томас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-1591-7, 9786171215900
- Переводчик: Анастасия Рогоза
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Мовчання ягнят». Краткое содержание книги:
– Зрозуміло, – відповів Чилтон. Його щоки, поцятковані рожевими плямами, контрастували з неймовірним брунатно-рудим кольором шевелюри.
– Дайте мені, будь ласка, своє посвідчення, – сказав він.
Директор так і не запропонував їй сісти, і Кларіс стояла, поки він неквапливо роздивлявся документ. Тоді він повернув перепустку й підвівся.
– Це забере небагато часу. Ходімо.
– Я гадала, що ви мене проінструктуєте, докторе Чилтон, – сказала Кларіс.
– Ми можемо зробити це дорогою, – відповів він і вийшов з-за столу, поглядаючи на наручний годинник. – За півгодини в мене ланч.
Чорт забирай, вона мусила швидше, краще його прочитати. Певно, він не такий уже пришелепок. Може, він має якусь корисну інформацію. Їй би не завадило хоч раз грайливо всміхнутися, попри те що директор їй не сподобався.
– Докторе Чилтон, у нас із вами зустріч зараз. Ми домовилися на зручну для вас годину, щоб ви змогли приділити мені трохи часу. Протягом інтерв’ю можуть з’ясуватися певні деталі, і мені буде потрібно продивитися з вами деякі відповіді.
– Я дуже, дуже в цьому сумніваюсь. О, перед виходом мені треба зробити телефонний дзвінок. Я наздожену вас у приймальні.
– Можна мені лишити тут пальто й парасолю?
– Там, – відповів Чилтон. – Віддайте їх Алану в приймальні. Він подбає про них.
На Алані було вбрання, схоже на піжаму, яку видають пацієнтам. Він протирав попільнички краєчком сорочки. Алан прийняв у Старлінг пальто, водячи за щокою язиком.
– Дякую, – сказала вона.
– Будь ласка, нема за що. Ви часто серете?
– Що ви сказали?
– Воно у вас до-о-овге виходить?
– Краще я сама це повішу деінде.
– Вам же нічого не заважає – можна нахилитися й дивитися, як воно вилізає, спостерігати, як змінює колір, коли на нього повітря потрапляє, ви так робите? Вам не здається, що воно схоже на великий коричневий хвіст?
Алан не відпускав пальто.
– Доктор Чилтон хоче бачити вас у своєму кабінеті, негайно, – сказала Старлінг.
– Ні, не хочу, – зауважив Чилтон. – Повісь пальто в шафу, Алане, і не діставай його, поки нас не буде. Виконуй. У мене була секретарка, але скорочення бюджету її забрало. Тепер приходить дівча, яке три години на день друкує документи, а потім – Алан. Куди поділися всі секретарки, міс Старлінг?
Він блиснув скельцями окулярів, поглянувши на неї, й додав:
– Ви озброєні?
– Ні, не озброєна.
– Дозвольте оглянути вашу сумочку й валізу.
– Ви ж бачили моє посвідчення.
– І там сказано, що ви студентка. Будь ласка, дозвольте оглянути ваші речі.
Кларіс Старлінг здригнулася, коли за нею гримнули перші важкі сталеві двері та клацнув засув. Чилтон ішов зеленим казенним коридором трохи попереду, крізь запахи лізолу й далеке грюкання. Старлінг злилася, що дозволила Чилтону порпатися в сумочці й валізі, і їй довелося придушити в собі цю злість, щоб мати змогу зосередитись. Усе було гаразд. Вона відчула міцне підґрунтя самоконтролю, наче стійке гравійне дно серед швидкої течії.
– Лектер завдає багато клопоту, – кинув Чилтон через плече. – Щодня санітар витрачає принаймні десять хвилин, виймаючи скріпки з періодичних видань, які він отримує. Ми намагалися скасувати або скоротити передплату, але він написав скаргу, і суд нам не дозволив. Його кореспонденція також була дуже широкою. На щастя, обсяги зменшилися після того, як Лектера затьмарили інші герої новин. Бо деякий час здавалося, що кожен мізерний студент, який пише диплом магістра психології, намагається якимось боком залучити до нього Лектера. Медичні журнали й досі публікують його статті, тільки заради збоченського захвату, який спричиняє його ім’я під заголовком.
– А мені здалося, що він написав непогану статтю про хірургічну залежність у «Журнал клінічної психіатрії», – сказала Старлінг.
– Здалося? Та що ви кажете? Ми намагалися дослідити Лектера. Подумали – ось шанс зробити знаменне дослідження, бо ж це така рідкість – упіймати такого одного живцем.
– Такого одного – це кого?
– Чистого соціопата, котрим він, вочевидь, і є. Але Лектер непроникний, він надто витончений для наших стандартних тестів. І, слово честі, як же він нас ненавидить. Мене вважає своїм заклятим ворогом. Кроуфорд дуже розумно вчинив, правда ж? Коли надумав використати вас проти Лектера.
– Що ви маєте на увазі, докторе Чилтон?