Мовчання ягнят
- Автор: Харрис Томас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-1591-7, 9786171215900
- Переводчик: Анастасия Рогоза
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Мовчання ягнят». Краткое содержание книги:
– Він трохи повертав обличчя вбік, коли говорив із вами, градусів на десять ліворуч?
– Може, він відводив погляд, так часто роблять.
– Як ви гадаєте, Сіммонс огидний? Губу йому зашили не дуже добре, так?
– Так.
– Ви ще побачитесь із Сіммонсом, містере Гарріс?
– Певно, що так. Нам мають дозволити зробити кілька знімків з його машиною.
– У вас є з собою сонцезахисні окуляри, містере Гарріс?
– Так.
– Я вам не радив би вдягати ті окуляри, коли будете ставити йому запитання.
– Чому?
– Бо він бачить у скельцях своє відображення. Як ви гадаєте, Сіммонса мучили на перервах у школі через його фізичні вади?
– Мабуть. Звична справа.
Здавалося, лікар потішився з моєї відповіді.
– Так. Звична. Ви бачили фотографії жертв, двох молодих жінок та їхнього маленького братика?
– Так.
– Як ви вважаєте, вони були привабливими молодими людьми?
– Авжеж. Приємна молодь із хорошої родини. З гарними манерами, як мені розповідали. Ви ж не хочете сказати, що вони його спровокували?
– Звісно, ні. Але якщо з тебе знущалися в дитинстві, то знущання легко… уявляти.
Він поглянув на мене, і його вираз змінився, обличчя мов поширшало, наче міль розправила крила, і на них показалося совине лице.
– Ви журналіст, містере Гарріс. Що ви напишете у своєму журналі? Як лікується страх знущання по-журналістськи? Скористаєтесь якимось дотепом на кшталт: «шкільні справи пекельні, мов у чорта на пательні»?
Тієї миті охоронець постукав у двері кабінету й просунув голову всередину.
– Лікарю, пацієнти прийшли.
Лікар Салазар підвівся:
– Прошу мене вибачити.
Я подякував лікареві й попрохав зателефонувати мені, якщо він буде проїздом у Техасі, – зустрінемось за ланчем, або за чаркою, або щось таке. Озираючись на ті події, я не пригадую в його відповіді жодної іронії:
– Дякую, містере Гарріс. Звісно, зателефоную, як подорожуватиму наступного разу.
У в’язничному коридорі біля його кабінету чекали двоє охоронців і медсестра з сусіднього монастиря, які привели невелику групу городян.
То були чоловіки й жінки в напрасованому робочому одязі та гуарачах[6], поначищуваних на візит до лікаря. Пацієнти ззовні, сусіди, яких Салазар лікував безкоштовно.
Наглядач вийшов зі мною надвір. Я подякував йому за час, який він мені приділив, і додав, що ціную допомогу лікаря. Я спитав, скільки років Салазар працює в цій в’язниці.
– Омбре[7]! То ви не знаєте, хто він?
– Ні. Ми говорили про Сіммонса.
Наглядач розвернувся до мене на сходах:
– Цей лікар – убивця. Як хірург, він може запакувати тіло жертви в напрочуд маленьку скриню. Він ніколи звідси не вийде. Він божевільний.
– Божевільний? Але ж до нього ходять пацієнти.
Наглядач стенув плечима й простягнув до мене долоні:
– З бідними він не божевільний.
Я поїхав додому й написав статтю про Дайкса Сіммонса.
Одне зачепилося за інше. Я висвітлював злочини в інших містах Мексики і того лікаря більше не бачив.
Тим часом дружина Сіммонса оголосила, що вагітна. З плином тижнів вона почала потроху більшати. Десь у третьому триместрі в суботу відбувся шлюбний візит, і того ж дня прийшли медсестри з монастиря, щоб доглядати хворих в’язнів. Дружина Сіммонса пішла додому вже надвечір.
Коли тієї суботи медсестри зайшли до в’язниці, їх було дванадцятеро. А вийшло того вечора тринадцятеро. Однією з них був Дайкс Сіммонс, який надягнув чернече вбрання й туфлі, що дружина пронесла під сукнею для вагітних.
Сіммонс утік назад, до Техасу. За кілька місяців його знайшли мертвим в автомобілі після бійки у Форт-Ворті.
Лікар Салазар відбув у в’язниці двадцять років. Коли його звільнили, він подався в найбідніший район Монтеррея й лікував старих і бідних. І звали його не Салазар. Облишмо його в спокої.
Багато років по тому я намагався написати роман. Моєму детективу треба було поговорити з людиною, наділеною особливим баченням злочинного розуму. Я загубився в тунелях роботи і плентався за своїм детективом, коли він зайшов до Балтиморської лікарні для психічно хворих злочинців, щоб проконсультуватися з в’язнем. Як ви гадаєте, хто чекав на нього в камері? То був не лікар Салазар. Але саме через лікаря Салазара я зумів розпізнати його колегу зі схожою практикою, Ганнібала Лектера.
Томас Гарріс
6
Мексиканські сандалі з плетеної шкіри.
7
Hombre! (ісп.) – Чоловіче!