Остання збірка

— Але ж у вас є детектив? — Цього разу його подив був цілком щирим.

-Ні.

Дівчина подивилася йому прямо у вічі. І Фрелейн побачив те, чого раніше не помічав. Вона була дуже гарна.

— Я дурне, зіпсоване дівчисько, — вимовила вона повільно. — Чомусь мені спало на думку, що я хочу вбивати, й зареєструвалася в УЕК. А вбити... вбити не змогла.

Фрелейн співчутливо похитав головою. -Але тепер я не можу вийти з Гри. Стріляла чи не стріляла, все одно моя черга бути Жертвою.

— Чому ж ви не найняли детективів? — запитав він.

— Я нікого не зможу вбити, — знизала вона плечима. -Просто не зможу. У мене навіть пістолета немає.

— Ви хоробра людина, — сказав Фрелейн, — сидіти отак відкрито.

Така дурість його вражала.

-А що робити? — байдуже запитала Джанет. — Від Мисливця не сховаєшся. До того ж у мене немає грошей, щоб кудись виїхати.

— Коли йдеться про порятунок... — почав Фрелейн, але вона перебила його.

— Ні, я все вирішила. Треба розплачуватися за свої дурні вчинки. Коли я тримала свою Жертву на мушці... коли я зрозуміла, як легко можна... убити людину...

Вона опанувала себе.

— Забудьмо про це, — сказала Джанет і посміхнулася, її посмішка зачарувала Фрелейна.

Потім вони говорили про інші речі. Стентон розповів їй про свій бізнес, а вона — про Нью-Йорк.

Виявилося, що їй двадцять два роки і вона пробувала зніматися в кіно, але невдало.

Вони повечеряли разом. Коли ж дівчина прийняла його запрошення сходити на бій гладіаторів, Фрелейн блаженствував.

Він спинив таксі — схоже, йому судилося весь час пересуватися по Нью-Йорку в таксі, — відчинив перед Джанет дверцята.

Вона сіла в машину. Фрелейн завагався. Він міг застрелити її прямо тут, зараз. Зручнішої нагоди важко уявити.

Але він стримався, вирішив трохи почекати.

Гладіаторські бої в Нью-Йорку мало відрізнялися від тих, які він бачив в інших містах, хіба що учасники були трохи майстернішими. Усе відбувалося за звичайною програмою: двобої на мечах, шаблях і шпагах.

Певна річ, усі сутички тривали до смертельного результату.

Потім були бої з биками, левами й носорогами. У заключному відділенні показували сцени з новітньої епохи: бої лучників на барикадах і двобої на дроті під куполом.

Вони чудово провели час.

Фрелейн провів дівчину додому, його долоні затерпнули від переживань. Дотепер жодна жінка не приваблювала його з такою силою. І саме її він, за законом, мав

право убити.

Він не знав, що робити далі. Джанет запросила його до себе. Сівши поруч із ним на дивані, вона прикурила від масивної запальнички і відкинулася на спинку.

— Коли ти їдеш? — запитала вона.

— Точно не знаю, відповів Фрелейн, — напевно,

післязавтра.

Вона трохи помовчала.