Голубий Птах, названий син ірокезів

Ніби у відповідь йому проспівав ще один півень. Георг прислухався. Де ж це він? Через цілий ряд малесеньких віконечок сонце вимальовувало на підлозі золоті чотирикутнички, подекуди лежали люди, з-під ковдри тут і там визирала патлата голова, чулося голосне хропіння. Он воно що — це ж лазарет у Дю Кесн!

Георг знову впав у забуття. Надворі гриміли ранкові постріли, ріжки своїм співом вітали новий день. Лунав барабанний дроб, було чутно тупіт солдатських ніг.

Старий інвалід, кульгаючи, приніс сніданок — суп, ріденьку ячмінну юшку, яку Георг жадібно проковтнув. Незабаром після цього старий щось гукнув, розмова і базікання стихли, відчинилися двері й увійшов добре одягнений чоловік, схожий на офіцерів з Рейстауна. З-під голубого трикутного капелюха виглядав акуратно завитий парик, у вирізах мундира — мереживо, білі панчохи були бездоганно чисті.

Це — військовий лікар. Він проходив од ліжка до ліжка, затуляючи при цьому хусточкою носа. Хлопчик повинен був показати ногу. Лікар помацав двома пальцями кістку, потис болюче місце й сказав інвалідові кілька слів.

Невдовзі кривий прийшов з мискою води, пляшкою і бинтами, дбайливо промив опух, натер його якоюсь рідиною і перев'язав ногу. Похмуре обличчя цілком пасувало мовчазному санітарові, проте він був, як видно, знавцем своєї справи: Георгові значно полегшало. Тільки-но хлопець добре вмостився на соломі, як: раптом зайшли три чоловіки, мабуть з гарнізону форту, бо всі були в голубих мундирах, на голові у одного — капелюх із золотими галунами. Вони звернулися до інваліда, і той підвів їх до ліжка Георга.

Хлопця наче хтось приголомшив, коли він почув рідну мову. Один із солдатів заговорив до нього по-англійськи, а до двох інших звертався якось так гугняво, що Георг нічого не міг розібрати.

— Де тебе взяли індійці в полон?

Біля верхнього броду Джуніати.

Чи далеко вже прокладено шлях?

Хлопець зрозумів, що це починається допит, і обмірковував. Перекладач, помітивши його вагання, визвірився:

— Гляди, не бреши, а то висітимеш на першому-ліпшому дереві!

— Новий шлях сягає аж до Аллеганських гір.

— Скільки чоловік міліції приєдналося до Браддока?

Це питання розірвало завісу, яка затьмарювала пам'ять; виразно й яскраво постало перед хлопцем минуле. І як це він міг таке забути: генерал Браддок наступає ж, а з ним і пенсільванська міліція.

— Триста чоловік! — випалив Георг.

Перекладач зміряв його пронизливим поглядом.

— А як у них з озброєнням? Рушниці у всіх є?

— Звичайно, у кожного є рушниця.

Георг, правда, ніколи не бачив міліції, але ж прикордонника, як йому відомо, без рушниці не буває. Перекладач поговорив з тими двома, потім задав йому кілька незначних запитань і вийшов разом із своїми супутниками.

Радість охопила хлопця. У Браддока 1600 солдатів. Генерал наступає і звільнить його! А ці кілька днів Георг якось переживе.