Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
До українського населення поставились большевицькі партизани від самого початку ворожо, трактуючи його як самостійників-націоналістів, які поборюють большевизм та СССР. Впадаючи до українських сіл большевицькі партизани грабували, бешкетували та вбивали свідоміших селян.
Опорою для большевицьких партизан на Поліссю й Волині стали - польські колоністи.
Здавалось би, що боротьба польського народу в час другої світової війни повинна була скеруватись проти німців та проти большевиків, які в вересні 1939 р. спільно зліквідували існування польської держави. На польських теренах так воно, можливо, й було. Але не на українських теренах, окупованих колись Польщею. Тут польські колоністи повели боротьбу всіми засобами проти місцевого українського населення; коляборуючи в тому відверто з німцями, зокрема з німецьким гештапом, та з большевиками. Поляки пляново розділили між собою ролі: одна їх частина як"фольксдойчі'" вислуговувалась німцям, працюючи в німецькій окупацїйній адміністрації, в політичних відділах "шуцманшафтах" головно ж як завідувачі згадуваних "лігеншафтів", а другі творили тайні гуртки "пляцуфкі" нібито для боротьби проти німців, а в дійсності для ліквідування в співпраці з большевиками українського самостійницького руху. Таким способом наносили поляки дошкульні удари українському населенню з двох сторін: члени "пляцуфкі", місцеві польські колоністи, знали українське населення і тому бували особливо небезпечними стаючи до диспозиції червоних банд як інформатори й провідники в винищуванні українського свідомішого елементу; а знов же польські "фольксдойчі" негайно спрямовували німецькі відплатні акції за діяльність большевицьких партизан проти українського населення. Міцніші "пляцуфкі" зорганізували поляки в місцевостях: Іванова Долина, Степанська Гута, Пшебраже, Засмики, Антонівка. Деякі "пляцуфкі", не зриваючи фактичної співпраці з большевицькими партизанами, співпрацювали одночасно з німцями, які радо давали їм зброю вірючи, що вона буде вжита проти червоних партизан. Вдійсності ж поляки використовували одержану від німців зброю на те, щоб переводити бандитські напади на українські села. В висліді такого стану багато українських осель було знищено большевицькими партизанами та польськими боївками з "пляцувок", весь дорібок селянина був пограбований, а багато старших людей, жінок і дітей було помордованих червоними та червонобілими бандитами. Інші знов оселі стрічала така сама доля з рук німців, яких насилали на українських селян польські "фольксдойчі".
В органі українського підпілля "Ідея і Чин" з 1943 р. пишеться про це:
"Згадати тут треба ще про поставу польського елементу на Північно-3ахідніх Землях. Він насамперед ішов на зустріч сталінській партизанці, даючи їй допомогу інформаціями, харчами, приміщенням і активною співдією. Це довело до конфлікту з автохтонним українським населенням. Тоді польський елемент почав оглядатися за новим опікуном і знайшов його у німцях, зєднуючи собі їх службою у "шуцманшафтах", творених німецьким окупантом для пацифікації українського населення. Ясна річ, що треба було протиставитись їм теж".
("Ідея і Чин", №5, 1943, ст. 5)
В такій ситуації провід українського підпілля признає слушність критичним заввагам про нереальність одночасного переходу до масового збройного спротиву на всіх теренах і дає краєвим проводам вільну руку в виборі форм боротьби відповідно до місцевої ситуації. А що на Поліссі, як видно з поданого з'ясування ситуації, потреба негайного переходу до збройної партизанки була найпекучішою, тому й повстає тут саме перший відділ Української Повстанської Армії.
В подібному положенні як Полісся була й сусідня Волинь. Тому й тут вже осінню 1942 р. повстає сотня Української Повстанської Армії під командою сотн. Довбешки-Коробки (правдиве назвисько Перегійняк, уродженець Волині, визначний член ОУН).
Характеристичним для тодішньої ситуації на Поліссю й Волині є факт, що перші місяці боротьби обох відділів УПА, Остапа й Коробки, присвячені повністю ударам по червоних партизанах та польських пляцуфках. Командир Остап став швидко відомим большевицьким партизанам та їхньому командуванні, придбавши собі в них своєю твердістю в боротьбі псевдо "Серьожа Садіст". І щойно відібравши большевицьким та польським бандам охоту до грабіжницьких гулянок по українських оселях, оба відділи скеровують свою боротьбу проти німецьких окупантів.
Перший бій з німцями звів відділ кр. Коробки 7 лютого 1943 р. У зв'язку з наступом сотні УПА на містечко Володимирець. (з огляду на те дехто, як от М.Лебідь у своїй праці "УПА" вважав сотню Коробки-Перегійняка першим відділом УПА). Де-далі, бої обох ві.дділів УПА з німцями починають переважати їх бої з большевицькими партизанами. В бою з німцями впали й оба перші командири УПА: кр. Остап загинув 10. березня 1943 р. в бою при наскоку на німецький магазин зброї й амуніції в Оржеві, а кр. Довбешка-Коробка впав 22 лютого 1943 р. в бою біля Висоцька.
Про перші місяці боїв УПА читаємо в бюлетені "Вісті" з фронту УПА" ч. 1. 1943 р.:
"7 лютого ц. р. відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець. Найкраще відзначився своїм особистим прикладом очайдушності, командир сотні - Довбешка-Коробка. Дім, що в ньому жили козаки, здобуто, шуцмапів роззброєно. Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніцію і інші речі. З сторони ворога впало 7 людей, включно з командантом жандармерії. З нашої сторони 1 вбитий і 2 ранених.
20 лютого сотня УПА зробила напад на большевицькі бараки в лісі, біля села Заморочене, де знаходився постійний осідок червоних партизан. В однім наступі вбито 15 партизан, спалено 3 бараки, забрано багато майна, як коні, харчі, шкіра, мануфактура, і т. д. З нашої сторони втрат не було. Другий наступ переведено в околиці с. Озерська. Під час наступу на бараки большевицькі партизани, втікаючи, залишили навіть свій архів, який забрано. Три бараки спалено, майно забрано. З нашої сторони втрат не було жодних.
22 лютого ц. р. під час по стою біля Висоцька, німці з баталіонцями заатакували відділ УПА. Противника начисляли біля 200 душ. Відділ дав рішучий спротив. Після приїзду допомоги німцям в числі 350 людей, відділ відступив у ліс. Повстанці відступали нерадо, хотіли продовжувати бій. З ворожої сторони впало 20 людей. З нашої сторони впав оден повстанець, і командир відділу - сміливий Коробка.
З 6 на 7 березня ц. р. в ночі в околицях с. Богуші, зроблено засідку на большевицьких партизанів. 65 повстанців розбили дощенту в такій самій кількості большевицький відділ. Це була частина Медведєва. З зізнань полонених большевиків, по ворожій стороні було 16 вбитих і 8 ранених. Наші втрати: 2 вбитих 4 ранених. Від большевиків здобуто певну кількість зброї та воєнного матеріялу.
8 березня ц. р. відділ УПА на постою в Богушах заскочили большевики. Дано їм рішучий опір і в боєвому ладі відділ відступив в ліс. Рішучий бій повстанців, так червоних перелякав, що ті панічно втікли за Случ і говорили: "більше до Богуш не підемо".
В половині березня ц. р. біля с. Корчин відділ УПА наскочив на добре узброєну групу німців, що верталася з м. Деражна, де пограбувала населения. Бій тривав 3 години. Здобуто один важкий кулемет "максім", одну "фінку", кілька крісів і більшу кількість амуніції. З ворожої сторони впало 16 людей і кілька ранених. З нашої сторони впало 2.
З 10 на 11 березня ц. р. невеликий відділ УПА напав на фабрику в с. Оржеві, де знаходилася більша кількість - амуніції і зброя. Напад вдався. З ворожої сторони згинуло коло 60 людей, частина з того погоріла в забудованнях. З нашої сгорони впало 4, в тому командир перших відділів УПА - Остап (Сергій Качинський), що особисто керував боєм.