Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
До більших боїв УПА-Північ належить бій під Радовичами, р-ну Ковель, зведений з німцями в днях 7-8-9 вересня 1943 р.
Цей бій розгорнувся несподівано. В приготуванні була більша відплатна акція проти большевицьхих партизан та польських боївох, що сконцентрувалися були в польській колонії Засмики. Підготовою боєвої акції керував сам командир Військової Округи "Турів" к-р Вовчак. Для цього стягнув він три курені УПА: курінь к-ра Голобенка з сотнями к-ра Байди, к-ра Кубіка і к-ра Залізняка, курінь к-ра Щука та курінь к-ра Яреми, а також вишкільну сотню артилерії під командою к-ра Розважного. Та викликаний в пильних справах до Головної Команди к-р Вовчак передав керування акцією свому заступникові к-рові Рудому. Тимчасом сотня к-ра Байди, яка повинна була забльокувати шлях Ковель-Радловичі, щоб не допустити польську поліцію з Ковля на допомогу польсько-большевицьким партизанам в Засмиках, наткнулась на автоколону німецького війська. Як опісля виявилось, це була німецька військова частина силою 420 люда, яка їхала до фільварків та на села грабити харчі. Сотня к-ра Байди вступила в бій з ніицями, на допомогу їй прийшла сотня к-ра Кубіка. Німецьку частину розбито. Німці залишили 5 вбитими і 11 полоненими і втекли до Ковля.
Ранком чергового дня на місце бою прибула з Ковля німецька військова частина силою одного полку з танкеткою і двома панцерними автами, а залізничим шляхом Ковель - Володимир Волинський прибув німецький панцерник. Прийшло до завзятих дводенних боїв, в яких німців цілковито розгромлено. Не орієнтуючись зовсім в кількості та в розміщенні повстанських сил, німці повелись надто свобідно і тим самі виставили себе на дошкульні удари частин УПА. Надто, в німецькому панцернику вже на початку бою знищено радіоприймач і він, не визнаючись в розгорненій боєм ситуації, засипав гарматнім вогнем німецькі частини, які заняли були позиції сотні УПА, що відступила під натиском німців. Під вечір другого дня розбитий німецький полк відступив до Ковля. В дводенних боях німці, згідно з їх власними заподаннями, втратили вбитими і раненими 208 бійців. Втрати повстанців виносили 16 убитих і 3 ранених. Добиччю УПА були 3 скоростріли, 56 крісів та велика кількість муніції. Перемогу вшановано Службою Божою, яку на спільній могилі поляглих бійців УПА відправили місцевий парох та капелян УПА о. Лев.
Найближчого дня з Ковля над'їхали нові німецькі військові частини, що прямували на Радовичі. УПА привітала їх гарматнім вогнем. Та німці у бій не вступали. Забравши з побоєвища попередніх днів своїх убитих, вони поспішно відступили до Ковля.
Останній великий бій з німецькими військовими частинами звела УПА-Захід в днях 9-16 липня 1944 р. у скільщині біля с. Кам'янки і Липа. Цей бій відбувся в час, коли большевики підходили вже до Львова і в німецьких руках залишились ще тільки невеликі окраїни українських земель. Можливо, що німці плянували розбудовувати свої оборонні позиції в Карпатах і в зв'язку з цим хотіли прочистити Карпати від українських повстанців.
9 липня 1944 р. дві німецькі дивізії почали наступ з двох сторін. - Зі шляху Синевідсько-Рожанка та зі сторони Болехова через Тисів і Прязу, - на становища УПА в районі Кам'янка-Липа. На тому відтинку, в околиці села Липа, перебувала тоді старшинська школа УПА "Олені", підстаршинська школа "Беркути", військова лічниця УПА з ок. 40 важко раненими та два курені УПА - курінь к-ра Різуна і курінь к-ра Козака. Інформації про сили ворога та його пляни одержало командування УПА від одного німецького старшини й двох підстаршин, яких захоплено в полон при зліквідуванні німецького панцерного авта біля Кам'янки.
Командування УПА, - к-р ВО ІV майор Гуцул, к-р старшинської школи майор Поль, - постановили прийняти бій.
Ранком 9 липня німецькі частини, що наступали зі сторони Болехова, заатакували курінь сотн. Різуна, що заздалегідь зайняв дуже вигідні для оборони й добре замасковані позиції в околиці гори Лопата. Німці попали тут відразу під дуже цільний вогонь повстанських сотень. Перегрупувавшись, німці пробували наступати вдруге, та по кількох годинах безуспішного наступу з великими втратами відступили. В наступ пішов полк мадярів. Та після барабанного вогню повстанської артилерії мадяри в неладі втекли, викликаючи цим замішання й серед німців. (Між УПА та мадярами був вже тоді договір про взаїмний ненапад і мадярське командування полка обіцяло вже перед боєм втікати в неладі як тільки УПА обстріляє їх нешкідливим для них гарматиім вогнем).
Після пополудня, одержавши допомогу зі сторони Либохори, німці поновили свій наступ. Тимчасом сотні УПА вспіли вже відтягнути всю свою важку зброю до бункрів на горі Лопаті і тепер, нібито під тиском наступаючих німців, охоронні частини перевели пляновий відступ до бункрів. В розгарі наступу німці підсунулись за ними аж під бункри і - в вогні гармат і скорострілів, що висунулись з бункрів, дуже густо встелили своїми трупами все підніжжя Лопати. Зрозумівши безглуздя фронтового наступу на лінію бункрів, німці відступили до сіл Камінка, Бряза і Либохора.
Ніччю підтягнули німці під Лопату важку артилерію. А повстанці в той же час, сподіючись цього, опустили Лопату, неспостережно перейшли на тили німецької артилерії і, коли вранці німці почали основний обстріл Лопати, повстанці позривали на шляхах всі мости, відтинаючи так сполуку німецьких частин з запілпям. Щойно по "здобутті" порожніх бункрів на Лопаті німці зорієнтувалися в положенні й почали відступ. Та тут, при кожному зірваному мості сипався на них вогонь розсіяних по горах повстанських скорострільних гнізд.
12 липня з Долини прибула нова німецька дивізія. Та вона не пішла в наступ, а ограничилась до кількаденного обстрілювання гарматнім вогнем недавніх повстанських позицій, знищивши при тому до тла приміщення старшинської школи та лічниці. На щастя всю залогу старшинської школи було вже перед тим переведено на верхи Яворинки, а ранених перевезено з лічниці на села Липу, Лужки і Слободу.
14 липня відступили на Болехів дві перші німецькі дивізії, а 16-го третя дивізія до Долини. При тому, на частини, які відступали на Болехів, зорганізовано було ще одну засідку між Брязою і Тисовом, яка нанесла ворогові, що спокійно маршував, ще один болючий удар. Втрати німців в тих шестиденних боях були величезні. Частини УПА втратили ледве кількадесять бійців вбитими і раненими.
Наведені детальні описи трьох більших боїв УПА з німцями, в яких німці наступали силами дивізій, ілюструють партизанську тактику боїв УПА, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах могли наносити ворогові дуже дошкульні удари.
З більших боїв групи УПА-Північ слід згадати бій між селами Карпилівка і Ленчин, бій між Немовичами й Малинськом, та бій юнаків між Вількою і Яполоттю.
Бій між селами Карпилівка і Ленчин на Рівенщині звели відділи УПА з сильним загоном большевицьких партизан-парашутистів 14 червня 1943 р. Большевицький загін в запеклому бою розгромлено, на полі бою залишили большевики 6 вбитих і 36 ранених своїх бійців. Повстанці здобули у ворожому таборі канцелярію, багато зброї, муніції та награбоване в довколишніх селян майно. В канцелярії було багато цінних документів про пляни большевицьких парашутистів щодо боротьби проти визвольних змагань українського народу.
Бій між станціями Немовичі й Малинськ на залізничному шляху Рівне-Сарни звели дві сотні УПА - сотня Дороша і сотня Яреми з каральним відділом німецького гештапа силою 150 люда. Ніччю з 23 на 24 червня 1943 р. зірванням шин здержано гестапівський відділ, що їхав палити села, і знищено його дощенту. Добиччю повстанців була велика кількість німецької автоматичної зброї та амуніції. В бою були ранені оба командири УПА Дорош і Ярема.