Вулиця Без світання
- Автор: Усиченко Юрій Іванович
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Вулиця Без світання». Краткое содержание книги:
Цінний документ вперто шукає іноземна розвідка. Працівники радянських органів безпеки довідуються про це. Перед ними поставлено завдання — не тільки знайти список зрадників батьківщини, але й піймати ворога, закинутого на нашу територію. Розпочинається запекла боротьба, сповнена різних несподіванок і небезпечних пригод, про які читач дізнається, прочитавши цю повість.
З прочитаних книжок Куріпа уявляв контррозвідку темною, похмурою будівлею з безліччю закутків, покручених переходів, де сновигають таємничі люди, ховаючи обличчя під низько спущеними крисами капелюха і високо піднятим коміром пальта.
Насправді все обійшлося далеко простіше. Солдат провів Куріпу у велику, добре мебльовану кімнату і чемно попросив зачекати. Така кімната могла бути приймальною лікаря, адвоката, а то й просто вітальнею в заможному домі. Шкіряні крісла навколо широкого квадратного стола, кілька ілюстрованих журналів на ньому, коричньовий диван, покритий білим полотняним чохлом, створювали обстановку, схожу на домашню.
Хвилин через п'ять Куріпу покликали в кабінет. Тонкий, хлюстуватий офіцер з напомадженим, гладенько зачесаним назад волоссям, від якого дуже пахло одеколоном, ледь підвівся з-за столу, відповідаючи на шанобливий уклін Куріпи.
— Курите? — спитав офіцер. — Прошу вас.
Зенон відкрив лаковану коробку з сигарами, не підозріваючи, що кришка посипана тонким шаром порошку і тепер на ній лишилися відбитки пальців «гостя». Коли Куріпа піде, відбитки перезнімуть, і вони залишаться в архіві контррозвідки.
— Чим можу бути корисним? — звернувся офіцер.
Куріпа глибоко зітхнув, готуючись до довгого пояснення. Настав вирішальний момент.
— Я — щирий патріот Австро-Угорщини, — промовив він заздалегідь обдумані слова, — і вірний підданий нашого монарха і тому вирішив повідомити вас про російського шпигуна.
Куріпа чекав, що офіцер щось вигукне від здивування чи радості, — хай навіть недовіри, у всякому разі якось висловить свої почуття. Але на обличчі офіцера не здригнувся жоден м'яз. Єдиний рух, який він зробив — потер тильним боком руки щоку, пробуючи, чи добре вона вибрита.
Куріпа знітився, замовк.
— Ну? — нарешті, спитав офіцер після хвилинної паузи.
— ІЦо? — не зрозумів Куріпа.
— Прізвище, прикмети, адреса.
— Лесь Кравець. Високий, блондин. Живе на хуторі, недалеко від села Маршлів.
— Кравець? — в очах офіцера промайнув ледь вловимий вираз жорстокості й злоби. Очевидно, прізвище було йому знайоме.
«Ага, — подумав Куріпа, — пройняло тебе все-таки». Але в наступну мить погляд контррозвідника знову став байдужим, нудьгуючим.
— Гаразд, перевірю, — сказав він. — Звідки ви дізналися про це?
— Від його брата, якого я зустрів у Кленові.
Офіцер підвівся, показуючи цим, що розмову закінчено.
— Ваші патріотичні і вірнопідданські почуття, — на обличчі офіцера ясно було видно, що він анітрохи не вірить ні патріотизму, ні вірнопідданству співрозмовника, — роблять вам честь, пане Куріпа. Ви одержите відповідну грошову винагороду. Сподіваюсь, ми ще зустрінемося…
І справді, через тиждень Куріпу викликали в контррозвідку.
Цього разу він зайшов у кабінет бадьоро і навіть трохи розв'язно, як давній знайомий. Але офіцер одразу зіпсував йому настрій.
— Нам відомо, що ви брали участь у гуртках, де провадилася шкідлива для уряду агітація. Вас навіть попереджала з цього приводу поліція, — сказав він. — Ви, звичайно, розумієте, що вчинки, на які ми не звернули уваги тоді, можуть бути зовсім інакше розцінені тепер…
Офіцер зробив невеличку паузу ніби для того, щоб дати можливість Куріпі повністю оцінити значення сказаного.
— Ви якоюсь мірою виправили свою помилку, вказавши на злочинця, — продовжував контррозвідник. — До речі, між нами кажучи, він не шпигун і буде суворо покараний лише для того, щоб настрашити інших. Справа не в цьому. Ви повинні скласти список тих, хто бував разом з вами і Кравцем на зборах антиурядових гуртків…
З цього часу Зенон Куріпа став штатним агентом австрійської контррозвідки.
… Про це свідчила папка, яку тримав на колінах «майор Генріх Штафф». Вона розповідала про численні злочини, що зберігалися стільки років у глибокій таємниці.
… Куріпа виявився саме тією людиною, яка була так потрібна начальникові «особливої службі» австро-угорської армії капітанові Максу Бінке.
Спочатку Зенонові давали дрібні провокаторські доручення, наказували стежити за тими, ким цікавилася контррозвідка. Він вештався по кафе і ресторанах, прислухався до розмов, часто сам брав у них участь, щоб лайнути «прокляту німчуру», розповісти новий непристойний анекдот про імператора Вільгельма II. Коли співрозмовник ловився на гачок, Куріпа знайомився з ним, втирався до нього в довір'я, сподіваючись напасти на слід таємної організації і, викривши її, прославитись. Як на лихо, «велика риба» не потрапляла. Антивоєнні настрої ширились серед найрізноманітніших кіл населення, і для Куріпи не становило великих труднощів знаходити свої жертви. Арештованих за доносами Куріпи розстрілювали, кидали до в'язниць, але все це була дрібнота, яка не приносила Куріпі жаданої популярності й авторитету серед колег і начальства.